Читать «Тайники розкриваються вночі» онлайн - страница 138

Дві машини одна за одною влетіли в ліс. Сонце застрибало по верхівках дерев.

Водій таксі поглянув на прилади й сумно сказав:

— Кінчається бензин.

Юрій не знав, що робити. Знову гіркота пойняла його. Невже все даремно?! Невже й цього разу викрутиться?!

Дерева миготіли повз них у божевільному коловороті. Юрію здавалося, що вони не просто відлітають назад, а крутяться на бігу, немов танцюють. На щастя, жодної машини назустріч. Хтозна, що сталося б при такій карколомній швидкості.

— Залишається одне, — вигукнув водій. — Спробую притиснути. Не заперечуєте?

Лейтенант погодився.

— Але це дуже небезпечно на такій швидкості. Коли в нього міцні нерви…

— Давай! Давай! — мало не закричав Юрій. — Давай, друже!..

Стрілка тремтливо присунулась до правого краю спідометра. Бідолашне таксі трусилось, мов у лихоманці. Воно насунулося на блискучу бежеву «Волгу», потім відповзло вбік і сантиметр за сантиметром вирівнювалося з нею.

Кілька разів бежева «Волга» виривалася вперед на лікоть, і знову таксі долало цю відстань.

Машини зайняли все шосе, і Юрій благав долю, щоб не трапився хто-небудь назустріч.

Потім таксист почав тіснити «Волгу» Божка до правого пруга шляху, міліметр за міліметром.

Треба було бодай трохи вибратися вперед, щоб перетяти шлях. Це скидалося на таран. Юрій був так близько від Божка, що бачив кожну зморшку на його обличчі, злякані, повні тваринного жаху очі.

— Гальмуй! — вигукнув щосили у віконце Гармаш, намагаючись перекричати шум моторів і виття вітру.

Чи почув Божко, чи сам зрозумів, що ще секунда-дві й може статися катастрофа, але бежева «Волга», немов тяжко зітхнувши, осіла, і таксі вмить вирвалося на кілька метрів.

Інженер збавляв швидкість. Таксі їхало обіч і трохи попереду, поки той не загальмував зовсім.

Юрій вискочив з машини. Після скаженого гуркоту та виття лісова тиша немов навалилася на нього. Ноги не відчували під собою твердої землі, перед очима наче ще мигтіли дерева.

Божко теж виліз із машини. Він уже, здавалося, опам'ятався і втомлено потягнувся, розправляючи груди. Весь його незворушний вигляд ніби промовляв: «Ну, то в чім річ? Чого ви, власне, від мене хочете?»

Десь далеко, з лісової дороги, гуркочучи, виповзав на шосе грузовик. Юрій вирішив почекати, поки під'їде. Немов не помічаючи Божка, став разом з водієм оглядати таксі.

Здивований тим, що оперативник не накинувся відразу, інженер витяг сигарету, опустився на сидіння, не закриваючи дверцят, запалив.

Грузовик, навантажений колодами, наблизився до них. Юрій попросив водія злізти, спитав документи. Щоб записати в протокол прізвище свідка, досить було й шоферського посвідчення.

Тоді лейтенант підійшов з понятими до Божка і коротко сказав:

— Відчиніть багажник!

— Давай, Юрку, раніше поговоримо удвох, — звернувся до нього інженер. — Відійдемо вбік.

Водій таксі від подиву закам'янів. Таке товариське звертання? Тут щось не те! А головне, оперативник погодився, слухняно одійшов убік із господарем бежевої «Волги».