Читать «Тайники розкриваються вночі» онлайн - страница 139

— Юро, Юрасику, — почав Божко. — Ще раз прошу тебе, благаю. Не губи мене! Будь людиною. Я тепер усе зрозумів. Присягаюсь, пальцем не торкнусь чужого… Згадай, я ж тобі врятував життя. Не знаючи, хто ти, ризикував… Значить, не все в моїй душі чорне. Ти молодий, набагато молодший від мене, але ти сильний, допоможи мені стати на ноги.

— Ви вже обіцяли покінчити з цим, — суворо відповів Юрій. — А життя мені не врятували. Просто подали руку. За це — спасибі. Та якби й справді врятували мені одному, то скількох людей ви загубили, скількох покалічили, розбестили! Можливо, у вас не вся душа чорна. То знайдете в собі сили відповісти за все, а потім почати нове, чисте життя.

— Юрку, яке життя? Мене ж дев'ять грамів чекає…

— Ну, коли ви такого накоїли?!

— Юрасику, хочеш, я навколішки стану перед тобою, благаю тебе іменем матері твоєї, пам'яттю батька…

Очі юнака спалахнули ненавистю.

— Годі, ходімте до машини!

— Друже, любий, повернемось у місто, вони нічого не знають, не розуміють, не бійся, — все ще белькотав Божко.

— Відчиніть багажник! — наказав Юрій. Інженер покірно встромив ключ у замок і підняв кришку.

В багажнику лежала картонна коробка з беретами і великий мішок. Лейтенант витяг його і витрусив. На асфальт посипалися барвисті довгасті коробочки, на яких було намальовано веселого Буратіно.

— Відведіть машину вбік, — сказав Юрій водієві таксі. — Щоб був проїзд. А я складу протокол.

— Слухай, ну чого ти причепився? — проникливо, але голосно заговорив Божко. — Особисті рахунки зводиш. За дівчину мстишся! Людей посоромився б!.. А ви слухаєте його, — з докором звернувся до водіїв, — такого хлопчиська. Міліція, називається! Охорона порядку! — знову накинувся на Юрія. — Ти мене спитав, що це за товари, куди везу? Відразу — протокол! — Інженер витяг з бокової кишені папери. — Ось наряд, читай, все законно: поролонові берети, дитячі іграшки… Учити вас треба! У кожній людині злодія бачите. — Божко мигцем глянув, яке враження справляє на понятих новий поворот подій. — Я пожартував з тобою, щеня, щоб провчити, а ти вже й зрадів… Отже, хлопці, по конях. Нема чого в лісі мерзнути. Краще по сто грамів випити… Бо з такими ділами ви сьогодні багато не заробите. — І, засунувши наряд у кишеню, інженер почав збирати в мішок розкидані коробочки.

Юрій глянув на зніяковілих водіїв, підняв одну коробочку, витяг веселого пластмасового чоловічка. Глянув на фабричний штамп на іграшці. Серце його забилось дужче. Ніжки в літери «Р» у слові «Оріон» не було і виходило ніби «Ооіон». Це — знак Василя Гончаренка, який він мав зробити, збивши на штампі ніжку літери, якщо в цеху після виконання плану пресуватимуть «ліву» продукцію.

Буратіно лукаво і дружньо поглядав на оперативника, Юрію здалося, що то сам майстер Василь зараз всміхається.

— Дайте ваш наряд, — спокійно звернувся лейтенант до Божка. — Ми приєднаємо його до протоколу, а там розберемося. І Юрій почав писати протокол. Божко, мовби зів'ялий, втомлено знизав плечима, облишив збирати іграшки і притулився спиною до машини. Поки Юрій складав протокол, він курив сигарету за сигаретою з байдужим, стомленим виглядом. Так само байдуже дивився, як підписуються свідки, і розписався сам…