Читать «Вітрів кут» онлайн - страница 6
Олексій Якович Огульчанський
На превеликий жаль, сьогодні на пляжі мало людей. Ранні відвідувачі пляжу сумлінно працювали, споруджуючи тенти. Будували їх досить просто. В пісок втикали кілочки, а зверху натягували простирадло або яку-небудь строкату тканину, — і денний притулок курортника готовий.
На хлопців ніхто не звертав уваги.
І раптом біля самого берега моря вони побачили одинокого хлопця в картатій піжамі.
— Мамин синочок відбився! — закричав Вася.
Одинокий курортний хлопчик у піжамі — це ж справжній скарб для місцевої дітвори. Звичайно такого хлопчика дражнили. Після перших слів дітвори він тікав щодуху, на ходу кличучи батьків на допомогу.
Як і треба було чекати, ватага попрямувала до «піжамного» хлопчика. Вася оглянув його оцінюючим поглядом:
— Ей, ти! — голосно крикнув він.
Той глянув на Васю та його товаришів, які стояли у невимушених позах, і нічого не відповів.
— Ти глухий? — чіплявся Вася.
— Ні, не глухий. А що тобі?
— Як тебе звуть?
— Мене? А тобі не все одно? Ну… Толя.
— А прізвище?
— От причепився. Прізвище, будь ласка, Гусинський.
— Ага. Значить, Толець Гусак, — швидко переклав Вася.
— І за це дякую.
Толя почав знову дивитись на море. Розмова якось не виходила. Тоді Вася почав наступ:
— Як же ти без таточка і матінки? Ти ж одразу втопишся? У тебе буде ангіна. Тобі хулігани носа розіб'ють. Тебе морський кіт з'їсть, — при цьому він зробив страшне обличчя: витріщив очі, надув щоки.
Але й цей випробуваний метод не допоміг. Толя не втік, не покликав на допомогу. Він поводився прямо-таки дивно. Коли Вася знову почав примовляти, він одрізав:
— Не чіпляйся. Теж герой знайшовся. Батьківський картуз начепив.
Це вже було занадто. Вася підскочив до Толі й з розмаху ткнув його кулаком у груди.
— Я тобі покажу героя. Гусак!
Ватага з погрозливим видом підступила ближче до супротивника. Але і в цю вирішальну хвилину Толя не злякався. Він тільки відступив на кілька кроків.
— Не займай, — погрозливо сказав, — битися з тобою не буду. Нема чого.
— На море, значить, дивишся? — несподівано примирливо спитав Вася.
— Дивлюсь.
— А моря, напевно, не нюхав?
— Не нюхав. Уперше бачу, — признався Толя.
— І плавати, мабуть, не вмієш?
— Трохи вмію.
— Ага, — зрадів Вася. — Давай, хто далі пірне!
— Що ж, спробуємо, — несподівано погодився Толя.
Серед приятелів Васі почувся схвальний гомін. До Толі підбіг замурзаний Ваня Копчений. Він зняв пошарпаний картуз і театрально вклонився.
— Прошу роздягатися, благородний Гусак! — глузливо промовив він. — Будеш тонути — бульби пускай великі. Може, витягнемо. Маєш честь пірнати з самим Ваською Збандуто. Пірнає він, як дельфін.
Його перебив Вася. Він поспішав.
— Копчений, будеш суддею, — розпорядився Збандуто.
Хлопчики швидко роздяглися. Вони стояли поруч. Один — обпалений південним сонцем, кремезний, із скуйовдженим рудим волоссям, другий — високий, тонконогий, гладко зачесаний.