Читать «Вітрів кут» онлайн - страница 4

Тремтячи всім тілом, машинально, як уві сні, Вася виконував команду. Він бачив, як дід, тримаючи в зубах кінець вірьовки, підплив до міни і пірнув.

Пароплав був зовсім близько, вже доносився шум його машин.

Ось над водою з'явилася голова дідуся. Вірьовки в зубах вже не було.

— Натискуй на весла! Виходь з каналу і кидай якір! — крикнув старий рибалка.

Вася щосили наліг на весла.

… Коли розсіявся туман і на горизонті показався низький берег, капітан залюбувався візерунковими обрисами маленького містечка. На рибальський човен, що з'явився справа від борту, на «Аргусі» не звернули уваги: тут завжди рибалять бичколови. Єдине, що здалося дивним, — людина купалась у зоні каналу. «Цікаво, хто це в таку рань надумав купатися», подумав капітан і підніс до очей бінокль. Те, що він побачив, примусило його здригнутися.

— Стоп! Повний назад, — пролунала тривожна команда.

Заскрипів могутній корпус теплохода. Величезні каскади бризок піднялися за кормою.

Всі, хто був на теплоході, кинулись на палубу. Ніхто не знав, що трапилось. А капітан віддавав розпорядження:

— Шлюпку на воду! Попросити смільчаків на борт.

Звістка про те, що два рибалки врятували «Аргус» від загибелі, швидко облетіла всі палуби. Сотні пасажирів скупчилися біля борту. В повітрі привітно замелькали капелюхи, картузи, хусточки.

А в човні стояв дідусь. Він був без картуза, в мокрій сорочці, що прилипла до тіла. Однією рукою старик спирався на плече онука.

Вася розмахував своїм брилем…

… Капітан скуйовдив руде, жорстке волосся Васі, подивився на його збентежене, вилицювате, з облупленим носом обличчя і спитав:

— Ну як, злякався?

Вася часто заблимав вицвілими на сонці віками.

— Анітрохи.

Дідусь, який стояв поруч, нахмурився, незадоволено крякнув, але промовчав.

— Капітаном думаєш стати? Про капітанський картуз мрієш? — продовжував капітан.

— Ага. Думаю, — відповів уражений Вася: його приховану мрію розгадали.

— Я так і знав, — задоволено вимовив капітан, любуючись хлопцем.

— Так ось тобі картуз. — Він зняв свій чудовий, з роззолоченим козирком картуз і урочисто надів його Васі на голову.

— Величенький, — вимовив він при загальному схваленні пасажирів. — Підростеш, якраз по тобі буде.

Вася витягнувся, неначе хотів зразу підрости, і випалив:

— Велике спасибі, товаришу капітан.

Вже коли вони з дідусем ішли провулком додому, Вася подумав: «Я-то трохи злякався», але ця неприємна думка швидко розвіялась, і він з гордо піднесеною головою закрокував рідною вулицею у супроводі юрби ровесників. Вони, як і належить, уже знали про те, що сталося.

ХЛОПЕЦЬ У КАРТАТІЙ ПІЖАМІ

Вася погано спав у ту ніч. Прокинувся дуже рано. У вікно заглядав повний місяць. У хаті всі спали. Вася крадькома підвівся з ліжка, ввімкнув настільну лампу й, обережно ступаючи босими ногами, добрався до шафи. Дістав звідти завітний капітанський картуз. Уважно оглянувши його, доторкнувся пальцями до блискучих листків на козирку, а вже потім — який це вже раз — надів.