Читать «Вітрів кут» онлайн - страница 7

Суддя зайняв належне йому місце.

— Пірнати на байду. Он ту, з зеленою кормою, — і Копчений показав на човен, що стояв на якорі недалеко від берега.

— Приготувались… і… три.

Одночасно сплеснула вода. Два хлоп'ячих тіла щезли в морській воді. Минуло кілька секунд. Пирхаючи і відпльовуючись, Вася виринув недалеко від човна. Він здивовано оглядався.

— А де ж цей… Гусак?

— Не з'являвся, — коротко відповів суддя, занепокоєно дивлячись на воду. — Ще втопиться. Щось довго немає.

В цей час за човном показалась голова Толі. Спритно розмахуючи руками, він швидко плив до берега…

— Здорово, — не стерпів суддя.

Підбігли до переможця й інші хлопчики.

— Та ти звідкіля такий?

— З Москви.

— Ти, мабуть, живеш на Красній площі?

— Ні, на Арбаті.

Жоден з цих рибальських синів не бував ще у Москві і, звичайно, не уявляв собі, що це за Арбат, але всі вони мовчки схвально закивали головами.

— А де ж ти пірнати навчився? У Москві, здається, моря нема.

— У басейні. Я розрядник…

Хлопчики знов закивали головами, мовляв, зрозуміла справа, басейн.

Всіма забутий Вася нашвидку одягся і сумно поплентався додому. Злість, хлоп'яча злість на несподіваного суперника закипала в його грудях. Він будував фантастичні плани помсти. «Нехай тільки тепер підвернеться. Нехай. Я ж його… Знатиме… Запам'ятає…» шепотів він.

… А Толя продовжував дивитися на море. Незабаром на горизонті показалася шхуна. Вона швидко наближалась. Біля берега судно зменшило хід, донісся скрегіт якірного ланцюга. Толя зрадів, коли побачив на борту судна чіткий напис «Урал». Незабаром од «Уралу» відійшов човен. У човні сиділо троє: двоє — на кормі, один — на веслах.

Коли човен був уже близько від берега, Толя крикнув:

— Дядьку Федоре!

Чорновусий рибалка, що сидів на кормі, підвівся на весь зріст і, приклавши долоні рук до очей, подивився на хлопчика.

— Та це ж Толя! Щоб мене дельфін проковтнув, — він і є, племінник!

На пляжі відбулася радісна зустріч.

— Ого, ти великий. Певно, вже у шостому?

— У восьмому, — поправив Толя.

— Це добре. А де ж мати з батьком?

— Не приїдуть. Зайняті.

— Так ти сам прикотив?

— Так, самостійно. На всі канікули.

— Бач, який! Весь у батька! — захоплювався рибалка. — А я твого листа одержав. Поїдеш на краснолов.

ЮНГА НА ОДИН РЕЙС

Опівночі вони вийшли з хати й відразу поринули в темряву південної ночі. Тримаючись за рукав брезентової куртки дяді Федора, Толя невпевнено крокував вулицею. Жодного вогника або прохожого — рибальське селище спало. Величезний купол неба був усіяний великими зірками. Толя легко знайшов знайоме сузір'я. Велика Ведмедиця повисла над горизонтом, піднявши свій хвіст.

«Дивно, — розмірковував хлопчик, — у Москві Ведмедиця маленька, а тут он яка велика».

Задерши голову, хлопець ішов, милуючись південним небом, і швидко, як і слід було сподіватися, спіткнувся й розтягнувся в пилюці.

— Ти сонний, чи що? — незадоволено спитав дядько Федір.

— Та ні, зірки…

— Які зірки? — не зрозумів дядя. — Стій, ми до моря вийшли.

В обличчя повіяло запахом прілих водоростей. У темряві почувся приглушений стукіт моторів, пропливали сині й червоні вогники.