Читать «Чорний лабіринт» онлайн - страница 202

Поспішаючи в кафе, Дітц ще не знав, куди і з ким поїхала молодша донька Кіртага. Його хвилювало обличчя того чорнявого молодика, що одніс у багажник корзину з провізією. Воно дуже скидалося на обличчя його давнього знайомця — Хорста Торнау. Дітц, звичайно, не бачив Хорста у ту фатальну ніч біля туристяка. Він думав, що хтось із біглих табірників вистрілив у нього.

Він був певен, що Хорст Торнау після втечі з клініки професора фон Глевіца живе десь у Північній Італії. Тоді Дітц міг спіймати втікача. Зробити це було неважко. Але справа Торнау раптом втратила гостроту і значення. Мабуть, у Берліні зрозуміли, що процес роздувати не варто, бо з західними державами однаково не пощастило домовитись. Честолюбство барона було вдоволене тим, що професор фон Глевіц пережив не одну неприємну ніч. Барон збив йому пиху одним ударом. А цей хлопчисько Торнау виявився битим жаком. Добряче він тоді обвів усіх круг пальця і накивав із Мюнхена. Сказати правду, Дітц давно забув про його існування, і ось така несподівана зустріч.

— Кіртаг, на хвилиночку, — Дітц поманив пальцем хазяїна.

— Заходьте, Юрген.

В кафе сиділи люди, і говорити було незручно. Дітц натякнув про це хазяїнові. Кіртаг вийшов до вестибюля. І тут барон закидав його запитаннями.

— Заспокойтесь, Карле. Нічого особливого не сталося. Я розповім усе по порядку.

— До біса вашу пунктуальність. Кажіть, хто вони? Куди поїхали?

Хазяїн «Рейхенштайна» теж належав до папістського підпілля і був підлеглим Дітца. Тільки це стримало його баварський темперамент. Він пожував старечими губами і, заспокоївшись, почав:

— Приїхали якісь американські туристи. Молоде подружжя прямо з Америки. У них, бачте, весільна подорож. Вирішили провідати брата і разом відпочити на лоні природи. Тон, здається, служить у Мюнхені в американському інтендантстві, чи що. Так собі, солідна, цілком пристойна людина. Німець за національністю. З ними приятель…

— Не називав себе? — перебив нетерпляче Дітц.

— Чому ж? Це молодий фон Торнау. Останній нащадок місцевих баронів і нинішній володар замка.

— Куди поїхала з ними Ільза?

— На туристяк. Їм не сподобалось у замку. Пахне цвіллю і мишами, — так сказав цей хлопчисько. — Уявляєте, яке покоління? Ніякої поваги до предків, німецьких традицій, ніякої…

— Де ваш мотоцикл?

— У гаражі. А що?

— Я візьму його, Кіртаг. Мені треба неодмінно побачитися з Торнау.

— Беріть, гер Юрген. Тільки глядіть, не скрутіть собі в'язи. Скати зовсім стерлися, а в горах пройшов дощ. Асфальт слизький, як лід.

— Ключ від гаража у вас?