Читать «Чорний лабіринт» онлайн - страница 20

Грицько пригадав останню ніч, і серце защеміло йому незнаним раніше болем. Десь до півночі він пив з поліцаями в сільській управі реквізований самогон. Напередодні водив їх у ліс проти партизан. Німецькі карателі викликали підмогу. Гірке було похмілля — п'ятнадцять із двадцяти трьох залишилися гнити у пущі. Пили мовчки, як на поминках. Од поліцаїв він зайшов ще до Килини і десь годині о третій повертався додому, твердо вирішивши востаннє поговорити з батьком. А не схоче їхати, хай виділить йому гроші, адже у тих батькових скарбах є: його немала частка. Ішов городами повз Петришину хату і раптом почув стрілянину. Стріляли десь біля управи. Може, поліцаї? Але на те було не схоже. Занадто вже навально стукотіли автомати, а коли їх гомін покрив басовитий голос кулемета, зрозумів — партизани. Пригнувся і побіг навпрошки через городи до своєї садиби. Вскочив у садок і зупинився. У хаті світилося. Якісь постаті шугали на подвір'ї. Біля воріт хропли осідлані коні. Сховався за кущем бузини і стежив, тихенько розсунувши віти. Батька вивели на ґанок. Коваль із Калинівки (Грицько пізнав його по голосу) спитав: «Де Грицько?» Старий мовчав. З хати долетів переляканий голос матері: «Нема його вдома, нема!» В Грицька похололо всередині. Одпустив гілку і стрімголов кинувся в Петришину кукурудзу. Позаду вдарив постріл, потім другий, третій… Кулі сікли кукурудзяні качани, підрізали стебла, а він біг, не тямлячи себе, мов заєць, петляв серед соняшників, перескакував через канави й тини. Зупинився тільки на узліссі. Оглянувся на село. Біля церкви горіла управа. Стрілянина вщухла. З пагорка, де він стояв, було видно натовп біля пожарища. Люди не гасили управу. Стояли і дивилися вгору. На телеграфному стовпі, освітлений полум'ям, гойдався повішений. Грицько догадався, що то його батько…

Повертатися в село не одважився. Постояв ще з півгодини і пішов лісом до Шелепівки. Так і поїхав, не попрощавшись з матір'ю. «Нічого, приїду, влаштуюсь, напишу старій. Вона знає, де заховані батькові гроші». А все ж боязко думати про завтрашній день. Як то воно обернеться для нього — добром чи, може… «Що б там не було, а все ж краще, ніж теліпатися на мотузці поруч із батьком».

На верхніх нарах почувся шепіт.

— Дядьку, я хотів спитати. Ви вже були в Німеччині, правда?

— Довелося.

Шпинь упізнав басок бородатого солдата.

— А як воно там? — допитувався хлопець.

— Важко, синку.

— А куди оце нас везуть, не знаєте?

— Не знаю. Кудись привезуть. Ех, чорт, курить хочеться.

— У мене, здається, щось є. Ось візьміть, махорка, а газетки нема.

— Спасибі. Оце ти мене уважив, синку.

Грицько чув, як солдат шарудів папірцем, насипав махорку, потім клацнула запальничка. У її слабенькому світлі, що впало на середину вагона, Грицько побачив гуцула. Той сидів над бідолашним Михайликом немов закам'янілий. За мить усе знову потонуло в морок.