Читать «Карнавал у Марокко» онлайн - страница 3

Бо та дівчина, Юлька, мала брата, який подавав надії у місцевій команді боксерів і одного разу пригрозив, що перестріне Оту в темному місці й розвалить йому голову, коли той не дасть спокій його сестрі. Він і справді перестрів Оту, але сутичка між ними скінчилася дивно: Юлька втратила залицяльника, зате команда боксерів здобула надійного бійця другої напівсередньої ваги. Хлопці домовилися, «що поміряються силою», коли Ота стане гідним супротивником Юльчиного брата. Через два роки Ота й справді став таким, і між ними відбувся двобій, не за Юльку (вона давно вже працювала в Празі), а за честь. Наслідок — перемога Оти в третім раунді, хоча й не дуже радісна. Коли на другий день Ота запізнився на роботу, до того ж одне око у нього зовсім не розплющувалось, а друге розплющувалося тільки наполовину, шеф розсердився й одразу вигнав його з роботи, сказавши, щоб ішов у боксери-професіонали, якщо такий гарячий до бійки.

Ота й пішов би, долучивши таким чином до своїх трьох ремесел четверте, але для професіонала був ще дуже мало обстріляний. Отож він знову виготовляв напилки, боксував, слухав батькові докори… Потім продав мотоцикл і покинув бокс, щоб мати дома спокійна в кишені гроші. Через два місяці грошей лишилося тільки на дорогу до Франції, куди його тягло уже давно. Він часто чув од тренера, ніби у Франції можна легко прожити якщо не за рахунок боксу, то працею рук, бо там потрібні вмілі, кваліфіковані, чесні, руки.

Так вийшло, що в двадцять один рік Ота опинився у німецькому містечку Келі на французькому кордоні, де вивчав німецьку мову і мив у готелі посуд, і це можна назвати ще одним його ремеслом. Заробивши на квиток, щоб проїхати декілька кілометрів далі, він перетнув кордон і кинув якір у Страсбурзі — знову мив посуд, бо й у Франції слюсар, майстер напилків, автомеханік чи боксер нікому не був потрібен. Посуд тут був такий самий масний і бридкий, але середовище куди приємніше, ніж у Келі, вже хоча б тому, що знання німецької мови скрізь відчиняло перед Отою двері й у нього з'явилася надія стати офіціантом. І звичайно, ще й тому, що в хазяїна готелю була дочка, Бланш, якій подобалися кучері боксера з Бржежанок і яка потай ретельно навчала його французької мови. Дізнавшись про це, пап а так лютував, що Ота волів зникнути із Страсбурга: він міг це собі дозволити, бо вже мав деякі заощадження і досить пристойно калічив мову Вольтера.

Опинився він аж у центральній Франції на шахтах в Епінаку, де дуже потрібен був досвідчений ремонтник. Так Ота долучив до своєї колекції ремесел ще одне й досить славне, бо ремонтник — людина, яка розуміється на всьому.

І Ота справді на всьому розумівся, чи, може, тільки вдавав, що розуміється; те, до чого брався, він вивчав доти, поки справді не починав розуміти. Був бляхарем, інструментальником, електротехніком, механіком… виконував здебільшого ті роботи, з якими раніше не стикався. Але у нього все виходило, отож незабаром Ота впевнився, що він — майстер на всі руки, і дуже цим пишався.