Читать «Будинок з привидами» онлайн - страница 89

Але Шершень, стоячи біля коня, мирно розмовляв з високою дівчиною. Голова її була запнута білою хусткою.

Освітлене сяйвом місяця обличчя дівчини здалося мені надзвичайно вродливим.

— Злазь, вечеряти будемо! — наказав Шершень. — Це дочка моєї хазяйки, у неї харчі для нас припасені.

— Куди вечеряти? Ми ж поїли сьогодні в радгоспі, — сказав я.

— Давай, давай, — наполягав Шершень. — Коли то було? Годині о дев'ятій було. А зараз уже добрі дві години. Скоро світатиме.

Я сплигнув з коня, і Шершень вміло прив'язав йому повідок до йоги. Каштан і Сірий, подзвонюючи стременами, пішли пастися, а ми втрьох сіли під копою, прямо на колючу стерню.

Дівчина розв'язала вузлик і перш за все витягла звідти пахучу паляницю.

— Поріжте, дядьку, — попросила вона.

— Ого! — здивувався Шершень і підкинув на долоні паляницю. — Ще гаряча. Коли ж ви пекли, Наталко?

— Та ми не пекли. Гарбариха пекла і нам борг віддала, — обізвалася Наталка і, витягши з-під полотняної шматини широку миску, вилила в неї повен глечик кислого тремтливого молока.

По цій колючій стерні Наталка рухалася маленькими босими ногами дуже легко, як по глиняній долівці в хаті. Вона розіслала на стерні вишитий рушник і поклала перед кожним з нас дерев'яну ложку. Шершень тим часом нарізав великими скибками хліба і поклав його поряд з мискою.

— А тут бринза, дядьку, — розгортаючи папір, сказала Наталка і зачепила мене своєю цупкою спідницею.

— Доберемося й до бринзи, — сказав Шершень, беручи ложку й опускаючи її в кисле молоко. — Ох, і холодне ж! Ти часом жаби сюди не впустила?

— Та ну вас, дядьку. Скажете теж, — відмахнулася Наталка. — Хіба можна, ївши, таку погань згадувати?

— Погань? І зовсім не погань. Ти молода і ще не знаєш, що в багатьох селах молодиці навмисно в глечики жаб пускають.

— То вигадують люди, — сказала Наталка.

— Нічого не вигадують, — наполягав Шершень. — Я коли під Бендерами в одному панському маєтку працював, моя хазяйка цим ділом займалася. У неї в погребі у горщиках з молоком завжди жаби плавали. От якось — спека була — прийшов я додому. «Чи немає, — кажу, — хазяйко, чого-небудь холодненького?» — «А чого ж, — каже, — полізь у погріб і напийся молока холодного». Я й поліз. Схопив перший з краю глечик і почав пити. Одним духом. І ось почуваю, як разом з молоком щось тверде мені в горло прослизнуло, — я подумав спочатку, що сметана так захолола, а потім чую — ворушиться. І пішла та жаба гуляти в моєму животі. Як на ярмарку гуляла!..

Я засміявся, розуміючи, що Шершень жартує, а Наталка, відкладаючи ложку, сказала:

— Скажете таке, тьху, аж їсти не хочеться!

— Правда, правда! — навіть не посміхаючися, продовжував вигадувати далі Шершень. — І послухай, що далі було: саме на зміну погоди чекали, на дощ, словом. І тут, як ніч, так жаба у мене в животі обзивається. А хазяйка спати не може. А потім узяла та й сказала: «Перебирайся ти, Шершень, на іншу квартиру, а я тебе держати не буду, неспокійний ти дуже мешканець». Я кажу: «Який же я неспокійний, коли це ваша власна жаба в мені співає. Зміну погоди провіщає».