Читать «Будинок з привидами» онлайн - страница 57

— То в осередку друкарні, — пояснив я, повертаючись. — Мабуть, у них кінчилися комсомольські збори.

Так, я вгадав правильно. Тільки затихли останні слова «Інтернаціоналу», вони заспівали «Молоду гвардію»:

Вперед, зорю стрічати В упертій боротьбі! Нехай гудуть гармати — Шлях прокладем собі. Вперед, сміливо — до звитяг, І вище наш юнацький стяг, Стяг молодої гвардії Робочих і селян!

Слова пісні ясно долітали звідти, з друкарні.

І мені зразу зробилося дуже тоскно тут, у цьому душному, гомінливому залі, серед незнайомої публіки. Там, у сусідньому будинку, дружно співали комсомольці, — мабуть, вирішували дуже важливі справи. Може, вони умовлялися, як краще ловити бандитів; може, вони приймали кого-небудь у комсомол. Стало тяжко, що я не з ними. І навіть те, що поруч мене сиділа Галя, не могло відігнати туги, принесеної разом з цією гучною піснею. Я згадав, як важко жилося мені в ці дні, згадав усі свої прикрощі, і мені стало ще болячіше, і ніщо, здавалося, не зарадить моєму лихові.

Але тут я почув знайомий голос Маремухи:

— Насіння немає, а є тільки монпансьє. Бери, Галю, це кисленькі, — сказав Петько.

На клаптику газетного паперу Маремуха тримав штук вісім цукерок. Вони були різних кольорів і позлипалися.

— Бери, Галю, ну! — твердо сказав Петько.

Галя обережно, двома пальцями взяла липку цукерку і захрускала нею. І мені теж схотілося покуштувати солодкого. Я відірвав одразу дві цукерки і поклав їх, не розламуючи, в рот.

Так, хрустячи кисленькими цукерками, ми дочекалися відкриття завіси.

— Переможець чемпіона світу, Чорної Маски, відомий волзький богатир, майстер стального затиску, ніким не подоланий Зот Жегульов! — вигукнув розпорядник і зразу ж відбіг набік. Він притулився до стіни і став дивитися в глибину сцени так, наче звідти мусить вискочити не борець, а справжній звір.

Я думав, що волзький богатир буде фасонити більше за всіх і вийде на сцену не скоро, але Зот Жегульов з'явився відразу, як тільки оркестр заграв марш. Він вийшов, і мені спочатку здалося, що до нас суне тулуб безногої людини. А здалося так тому, що Зот Жегульов був у чорному трико до пояса. Це дебеле шерстяне трико туго обтягало його довгі, худорляві ноги в легеньких чорних черевиках без каблуків. Дуже недобре, зле було обличчя цієї людини: все в шрамах, зморшках, смугляве й сухе, великі зализи на лобі, ріденьке чорне волосся і ніс тонкий, гострий, неначе дзьоб хижого птаха. Коли Зот Жегульов, підійшовши до рампи і», уклоняючися, посміхнувся, я побачив білі й великі його зуби. Я відразу не злюбив цієї людини. Я відчув, що Зот Жегульов посміхається навмисно, за гроші.

Уклонившись, волзький богатир одійшов на середину сцени і зупинився там, склавши на грудях руки і виставивши вперед праву ногу.

Розпорядник оголосив:

— Отже, шановні громадяни, майстер стального затиску волзький богатир Зот Жегульов приймає виклик першого-ліпшого з вас і буде боротися до цілковитої перемоги, якщо ви того побажаєте! Зот Васильович, прошу підтвердити згоду.