Читать «Будинок з привидами» онлайн - страница 55

— Це він дав контрамарки! — шепнув Петько.

— Тихше! — сказав я.

Льова Анатема-Молнія уклонився і засунув шнурок, що вибився наверх з легкого черевика, почовгав підошвами по товстій каніфолі і повернувся до Алі-Бурхана. Командир конвойної роти Полагутін узяв із стола дзвіночок і потряс ним.

Борці зразу ж, не встиг стихнути дзвіночок, стали ловити один одного за руки. Алі-Бурхан мені зовсім не подобався, і я дуже хотів, щоб Льова Анатема-Молнія поклав його.

Але це було не так просто.

Алі-Бурхан тільки на вигляд здається таким товстим, неповоротким. Він старий і хитрий борець. Нагнувши поморщену, всю в жирних складках шию, він міцно стоїть на розставлених ногах і майже не рухається з місця, тільки вузькі й хитрі його очі перебігають слідом за Льовою.

Анатема-Молнія не знає, з якого боку зручніше схопити йому Алі-Бурхана. Ось він замірився взяти його під пахви. Раз, два! — нічого не вийшло. Алі-Бурхан ударив важкими руками по загорілих руках Льови, і Анатема-Молнія знову забігав навколо нього. Алі-Бурхан на ходу схопив Льову за руку, потяг його на себе.

Льова простягся на землі.

Алі-Бурхан обійшов раз навколо Анатеми-Молнії. Обходить вдруге. Чого йому поспішати? Він приміряється.

Підняв важку й волохату руку та як бацне Льову по шиї! «Макарони» — так я й знав!

Льова похитнувся, але вистояв. Алі-Бурхан бацає його вдруге. Ще! Ще! Він неначе фуганком струже важкою рукою Льовину шию. На весь зал лунають ці уривисті глухі удари. Потилиця у Льови побагровіла, обличчя налилося кров'ю, коліна роз'їжджаються.

— Йому ж боляче! Що він робить? — скрикнула Галя.

— Годі! — закричали з заднього ряду.

Командир Полагутін узяв дзвіночок. Алі-Бурхан помітив це і випростався.

Він невдоволено знизав плечима і зразу ж грудьми навалився на Льову. Анатема-Молнія всім тілом упав на килим. Алі-Бурхан хапає його і швидко вивертає на спину. Ну, кінець! Зараз на обидві лопатки. Залишаються якісь два вершки, і Льова торкнеться спиною до килима.

Обома волохатими лапами Алі-Бурхан тисне Льову до землі. Анатема-Молнія опритомнів, він намагається стати в міст, він хоче зробити стойку на голові і вислизнути, він упирається головою в сцену, дошки гнуться під ним, але вже пізно. Кректячи й посапуючи, Алі-Бурхан притискає його до землі. Все меншає й меншає відстань між забитою спиною Льови і килимом, все меншає й меншає… Кінець… А може, ще вивернеться? Вивернися, вислизни, та швидше ж, швидше! Чого ти чекаєш… Ех, пізно! Затиснувши в руці дзвіночок і дзвонячи шпорами, підбіг до борців головний суддя — командир Полагутін. Зазирає вниз. Вийшли з-за стола старий залізничник і Котька Григоренко.

Дзвоник.

Краще б його не було!

— От шкода! То він забив йому баки отими «макаронами», — сплигуючи з лавочки, бубонить Петько Маремуха. Галя зблідла. Очі в неї злякані.

Судді радяться. Вибіг із-за куліс і підбіг до них розпорядник. І зразу ж від суддів він підійшов до рампи. Підняв руку. В залі галас. Аплодують.

— Анатема-Молнія, браво! — крикнули зовсім близько.