Читать «Будинок з привидами» онлайн - страница 124

— Василю! Штани горять!

Я зразу поворухнувся і збив струмінь. Замість лійки чавун линув на вогкий пісок. Бризки полетіли на всі боки. Фабзавучники посплигували з вікон на землю, але в ту ж саму мить гомін, шипіння чавуну, крик Жори: «Та тихіше ти, Василю!» — все це заглушив відчайдушний крик Сашка Бобиря.

— Ой, ой, ой, ой! — голосив десь біля вагранки Сашко Бобир.

— Лий швидко, ну! — наказав мені Жора.

Ми не вилили, а скоріше вихлюпнули в опоку рештки чавуну і, кинувши ківш на пісок, помчали в сусідню кімнату, звідки чувся крик Сашка Бобиря.

Я на ходу загасив тліючу штанину і вбіг слідом за Жорою у моторний відділ.

Там, держачись обіруч за драний черевик і шкутильгаючи на правій нозі, метався по кімнаті із страшним голосінням Сашко Бобир. Він кричав на все горло, дряпав усіма пальцями шкіру черевика, силкувався порвати шнурки, тупав ногою об землю з такою силою, що здавалося — зараз дах упаде на наші голови. Нарешті, зневірившись, Сашко на секунду спинився, ковзнув по нас божевільним поглядом і вмить, неначе його наздоганяла зграя скажених собак, кинувся до емальованої ванни.

Ніколи в житті я не бачив такого стрибка! Сашко, не перестаючи кричати, з розгону влетів обома ногами в теплу воду ванни. Ванна не витримала й перекинулася разом з Бобирем, потоки води, хлюпнувши на стіну, поповзли до нас, а Сашко, очевидно діставши хвилинне полегшення, схопився і кішкою видряпався у відчинене вікно.

Ми знайшли його на луках, кроків за п'ятдесят од майстерні. Увесь мокрий, заплаканий і притихлий, Сашко сидів по-турецькому на траві і уважно розглядав свою червонувату ногу з довгими, видно, давно не обрізуваними нігтями.

— Що з тобою, любий? — легко хапаючи Бобиря за плечі, спитав Козакевич.

Сашко повернув до нас худе веснянкувате обличчя і дуже жалісно, плаксиво протяг:

— Ось!

— Що ось? — не зрозумів Жора.

— Ось, дивіться! — заскиглив Сашко, тикаючи пальцем у долоню. Там, на мокрій долоні, чорніла маленька, схожа на конопляну зернину кулька захололого чавуну.

— Ну й що? Крапелька чавуну! — стримуючи сміх, сказав Козакевич.

— Гарна мені крапелька! — ще жалісніше заскиглив Сашко. — Та ви дивіться, ця крапелька мені до самої кістки ногу пропалила.

— Де там до кістки? Ану покажи, — попросив Жора.

Почуваючи, що зіграти мученика не вдасться, Бобир уже більш скромно показав на маленьку червоненьку плямку у себе на підйомі ноги.

— Ну, любий, — сказав Жора, — це тобі з переляку здалося, що до кістки. Кістка ще ціла, але…

— Товаришу інструктор, — почувся голос Полевого, — а наступного разу треба буде перевіряти взуття перед відливанням. У кого будуть драні черевики — в ливарню не пускати. Одержують же всі хлопці спецвзуття?

— Я не одержую, товаришу директор, — заскиглив Сашко, — я не ливарник, а моторист.

— Ну, а якщо ти моторист, — сказав, усміхаючись, Полевой і підняв із землі Сашків черевик, — то все одно мусиш стежити за взуттям. Дивися, по шву ж черевик розпоровся. По шву. Що, трудно зашити? Узяв дратву — раз, два — і готовий. А ти б ще босоніж прийшов на відливку! Ну, хочеш, я тобі полагоджу черевик?