Читать «Будинок з привидами» онлайн - страница 122

«Як йому не страшно! — дивувався я. — Адже чавун може виштовхнути ломик і ринути Жорі прямо на живіт!»

Козакевич зразу, різко подавшись усім тулубом назад, висмикнув із льотки розжарений на кінці ломик.

Звідти, із льотки, викотилася кулька червоного шлаку і потім, неначе з пробитого джерела, вихопився струмінь чавуну.

З тихим сичанням, сліпучо-яскравий, білий, він побіг по глиняному жолобу, змиваючи крихітки глини й порох.

Козакевич відкинув ломик і разом з фабзайцем Тиктором підхопив ківш. Тільки струмінь чавуну зірвався я жолоба, Жора впіймав його ковшем. Яскраві бризки підлітали а дна ковша до самої стелі; надаючи, вони, паче зірки від бенгальського копію, обсипали нас усіх, хто стояв біля вагранки; запахло паленим; струмінь був широкий і бив у ківш сильно.

— Підхоплюй, Гуменюк! — крикнув Козакевич.

Гуменюк спритно перехопив руками рогачі від дужки ковша. Жора звільнився і спокійно взяв у мене палицю із затичкою. Не зводячи очей з струменя чавуну, він помацав пальцями затичку, зробив її гострішою. Ківш наповнювався швидко. Поверх чавуну плавав липкий червонястий шлак — неначе пінка на молоці. Чавун підіймав пінку все вище. Ну, вже кінець, — здавалося, він зараз переллється через край, хлюпне в яму.

Але Жора не розгубився.

Раз! І він загнав прямо у льотку, звідки бив чавун, глиняну затичку. Іскри розлетілися в різні боки, але маленький струмочок чавуну все ще продовжував бігти по жолобу.

Жора, не дивлячися, вирвав у мене другу палицю і з усієї сили загнав другу затичку в самий центр струмочка. І відразу темно-червоний вінчик засяяв навколо глиняної затички; охолоджуючись, чавун у льотці став застигати, і останні його краплі упали в ківш, пробиваючи темну пінку шлаку. В ливарні зразу стало похмуро, тільки від ковша, який тихо гойдався на руках у Тиктора й Гуменюка, йшло сліпуче світло. Жора Козакевич швидко взяв довгу соснову лопатку й скинув нею шлак, що плавав у чавуні. Тепер чавун палав ще яскравіше, білий, ледь пузиристий.

— Ходімо! — гукнув Жора і, відсторонивши Тиктора, сам став на його місце.

Обережно проходячи між рядами опок в найдальший куток, Козакевич і Гуменюк піднесли ківш до великої квадратної опоки, в якій був заформований маховик. Жора нахилив ківш, але в ту ж мить закричав на всю ливарню:

— Манджура, клоччя, швидко!

Я примчав до опоки і вихопив з лійки льотки жмут клоччя. Я не встиг відскочити назад, як Жора перехилив ківш, і струмінь чавуну полився у форму. Прямо передо мною, за які-небудь три кроки, виблискував ківш, іскри летіли на мене, жар від розплавленого чавуну обдавав мені обличчя, я стояв, притулившися спиною до стіни, не міг піти звідси і тільки кліпає повіками, коли іскри підлітали близько.

Форма забрала багато чавуну.

Він лився і лився у широку лійку великим струменем, і вдавалося — цілий ківш піде на один цей маховик, як несподівано біля самих моїх ніг піднявся по запасному отвору — випору — з другого боку форми червоний стовпчик чавуну.