Читать «Будинок з привидами» онлайн - страница 121

— Капає, капає, дивіться! — почув я в сусідній кімнаті верескливий голос Сашка Бобиря.

Я повернувся в ливарню і, розштовхавши товаришів, прорвався до синього вічка. Так, справді, крізь синє скло було видно, як по брилах палаючого коксу котяться вниз перші слизькі маленькі краплі чавуну.

Вагранка була тепер гаряча; масло, яким ми її змазали, димило.

Схожі на сльози краплі чавуну дедалі більшали, набираючи ваги, вони вже не скочувалися по коксу, а через порожні проміжки падали вниз прямовисно, сліпучо-яскраві, ніколи не бачені мною краплі розплавленого металу.

— Що, побігло вже молочко? — почув я в себе за спиною голос Полевого.

Він стояв напівзігнувшись і дивився поверх наших голів у вічко.

— Скоро побіжить, товаришу директор, — сказав Козакевич.

— Але дивися, Жоро, зробиш козла — оскандалишся на все місто. Краще почекати трохи, — попередив Полевой.

— І козеняти навіть не буде. Ви вже не турбуйтеся. Як-небудь! — сказав, усміхаючись, Жора і підморгнув Половому.

— Мене хлопці просили дозволити їм подивитися на першу відливку, — сказав Полевой. — Я дозволив. Зараз там кінчаються заняття, і вони прийдуть сюди. Будеш, словом, мати ще глядачів, так що дивися, — не підкачай.

— Ой, не треба мені отих юних глядачів! — захвилювався Козакевич. — Вони мені форми поламають або ще щось.

— Ти. чекай, Жоро, — заспокоїв Козакевича Полевой. — Для фабзавучників подивитися на відливку дуже корисно, а про форми не турбуйся, я їм скажу.

— Еге, скажете… — протяг Жора. — А де ж вони стоятимуть? Тут не театр, не французька боротьба, а відливка. Бачите, як тісно.

— На дверях постоять.

— На дверях? — Козакевич презирливо посміхнувся. — Що ви, товаришу Полевой! А якщо, скажімо, аварія або по глину збігати — що тоді? Прохід мусить бути вільний, і ніяких глядачів.

— Ну, добре. Ми тоді повідчиняємо вікна і хай дивляться знадвору через вікна, — згоден? — не заспокоювався Полевой.

— Знадвору хай дивляться, — погодився Жора. — Не шкода. Там уже ваша територія. Там хоч маскарад улаштовуйте, мені байдуже.

Коли Жора підхопив важкий гострий ломик, щоб пробити ним льотку, біля кожного вікна товпилися глядачі — фабзайці… Легко сказати — перша відливка! Фабзайці жадібно зазирали в глибину ливарні. Тут уже було жарко, і протяги не рятували від спеки. Я знав, що десь в одно з вікон загляне Петро Маремуха, і догадувався, що, напевно, і Галя прийшла подивитися на першу відливку, але обернутися вже не міг. Я був зайнятий важливою справою: держав у руках три дерев'яні палиці з насадженими на кінці кожної з них затичками з глини. Козакевич розмахнувся і вдарив вістрям стального ломика в закупорену льотку. Суха глина покришилася, куски її покотилися по жолобу, але ломик з першого удару не досяг до чавуну. Жора ударив другий раз, ломик пробив глину і пішов углибину. Жора понатужився, загнав його ще глибше і став хитати в різні боки. Він розхитував його сильно — здавалося, зараз вагранка впаде з підставок. Зрідка ломик чіплявся за жолоб, брезентова куртка напнулася на Жориній спині; стоячи на широко розставлених ногах перед самим жолобом, Козакевич сопів і сміливо обертав ломик.