Читать «Биті є. Макс» онлайн - страница 104

– Дарино! Ти чого?! – легковажно гукає Шахріяр.

– Ану, сюди! – кричить розгнівана Даринка.

Мельхіор хапається за серце, притуляється до шатра.

– У мене… шоу-шок!

Ошелешений Шахріяр на автоматі суне до коханої навпростець, сувора пані копилить губки із прикрістю, знервований верблюд тиняється, не знає, куди себе подіти, розлякує гостей.

І Дора не витримує.

– Ги-ги, – на видиху.

Данко завмирає. Обережно косує на Дору.

– Знаю… – шепоче вражено.

Назавтра у студії всадовив Дору на плед, сам навпроти.

– Звук… Просто відкрий рота і вимов будь-який звук.

Дора зіщулилася, очі з орбіт. «Не боюся!» – хльоснула себе подумки. Відкрила рота…

– А-а-а… – обережно. Замовкла. На Данка насторожено.

Він насупився.

– Ще раз! Так само!

– А-а-а…

– А! – завовтузився, дотягнувся до папірця і ручки. Написав «А». – Ти сказала «А»! Давай, Доро! Ще раз те саме. І запам’ятовуй. Отак, як ти вимовляєш зараз, то «А». Ну!

– А…

– Так! Тепер інший звук.

Дора витягнула губки трубочкою.

– У-у-у…

– У! Ти сказала «У»! – збудився, очі сяють. Він геній! – А тепер два звуки разом – АУ… Ти зможеш!

– А-у…

– Так! Усе вийде! Ти розмовлятимеш! Ми вивчимо всі звуки. Ти зможеш запам’ятати, Доро. Ми… не поспішатимемо. Вивчимо один звук, підемо далі, – замовк, кивнув. – Спробуй… Ще якийсь звук.

– М-м-м! – Дора піддалася Данковому збудженню.

– М! Ти сказала «М»! Запам’ятовуй! Отак, як ти робила щойно, то «М»!

Дора усміхнулася винувато, заплющила очі…

– Я… не-е-е… боу-у-уса… – старанно вимовила вголос.

Володимир Гнатович Сердюк уперше потиснув руку Ярославу Михайловичу Новаковському років п’ять тому в лазні, де в умовах особливої секретності формувалася чергова свіжа політична сила. Послухали, грошовиті, під трав’яний чайок гарячі промови про непересічні ідеї загальнонаціонального масштабу, реалізацію яких вони просто зобов’язані профінансувати. Потилиці почухали і грошей не дали. Але відтоді, хоч спільних справ і не вели, цілком відверто могли сказати один одному при зустрічі:

– Добре, що у гімно не вляпалися.

– Зате попарилися файно.

Замість того перетиналися час від часу у Раді, Сердюк одного разу на день Радянської армії навіть відправляв до Новаковського Марту з революційними гвоздиками, пляшкою дорогого коньяку і вітаннями. Тобто – контакт існував. І тепер, під контролем незрозумілого, дивакуватого, агресивного погляду дружини, який тільки зупиняв думки, Володимир Гнатович усе мізкував: як встановити із Новаковським більш тісні, неформальні стосунки?

Згадав про лазню… Тільки політика, зрозумів.

– Доведеться башляти, – пробурмотів роздратовано.

Та з іншого боку, життя саме підштовхувало до пошуків безпечного політичного прихистку. Наприкінці року – вибори. Ворушися, дядьку! І Володимир Гнатович усвідомив: йому Новаковський потрібен більше, ніж дружині з її божевільними планами. Тож довго не думав: запросив того у лазню. Із натяком на спільну позицію у політичному житті країни.

Розмова дивним чином зосередилася на катерах, човнах і яхтах. І хоч Сердюкові пекло, де свій якір кинути, старанно цікавився захопленням Новаковського, а як перекинули по чарці, зізнався відверто – намірився прибитися до політичного берега, який обжив Новаковський, готовий витрамбувати там собі місце. Грошима, звісно. Слушної поради просить… Чи варто?