Читать «Биті є. Макс» онлайн - страница 104
Люко Дашвар
– Дарино! Ти чого?! – легковажно гукає Шахріяр.
– Ану, сюди! – кричить розгнівана Даринка.
Мельхіор хапається за серце, притуляється до шатра.
– У мене… шоу-шок!
Ошелешений Шахріяр на автоматі суне до коханої навпростець, сувора пані копилить губки із прикрістю, знервований верблюд тиняється, не знає, куди себе подіти, розлякує гостей.
І Дора не витримує.
– Ги-ги, – на видиху.
Данко завмирає. Обережно косує на Дору.
– Знаю… – шепоче вражено.
Назавтра у студії всадовив Дору на плед, сам навпроти.
– Звук… Просто відкрий рота і вимов будь-який звук.
Дора зіщулилася, очі з орбіт. «Не боюся!» – хльоснула себе подумки. Відкрила рота…
– А-а-а… – обережно. Замовкла. На Данка насторожено.
Він насупився.
– Ще раз! Так само!
– А-а-а…
– А! – завовтузився, дотягнувся до папірця і ручки. Написав «А». – Ти сказала «А»! Давай, Доро! Ще раз те саме. І запам’ятовуй. Отак, як ти вимовляєш зараз, то «А». Ну!
– А…
– Так! Тепер інший звук.
Дора витягнула губки трубочкою.
– У-у-у…
– У! Ти сказала «У»! – збудився, очі сяють. Він геній! – А тепер два звуки разом – АУ… Ти зможеш!
– А-у…
– Так! Усе вийде! Ти розмовлятимеш! Ми вивчимо всі звуки. Ти зможеш запам’ятати, Доро. Ми… не поспішатимемо. Вивчимо один звук, підемо далі, – замовк, кивнув. – Спробуй… Ще якийсь звук.
– М-м-м! – Дора піддалася Данковому збудженню.
– М! Ти сказала «М»! Запам’ятовуй! Отак, як ти робила щойно, то «М»!
Дора усміхнулася винувато, заплющила очі…
– Я… не-е-е… боу-у-уса… – старанно вимовила вголос.
Володимир Гнатович Сердюк уперше потиснув руку Ярославу Михайловичу Новаковському років п’ять тому в лазні, де в умовах особливої секретності формувалася чергова свіжа політична сила. Послухали, грошовиті, під трав’яний чайок гарячі промови про непересічні ідеї загальнонаціонального масштабу, реалізацію яких вони просто зобов’язані профінансувати. Потилиці почухали і грошей не дали. Але відтоді, хоч спільних справ і не вели, цілком відверто могли сказати один одному при зустрічі:
– Добре, що у гімно не вляпалися.
– Зате попарилися файно.
Замість того перетиналися час від часу у Раді, Сердюк одного разу на день Радянської армії навіть відправляв до Новаковського Марту з революційними гвоздиками, пляшкою дорогого коньяку і вітаннями. Тобто – контакт існував. І тепер, під контролем незрозумілого, дивакуватого, агресивного погляду дружини, який тільки зупиняв думки, Володимир Гнатович усе мізкував: як встановити із Новаковським більш тісні, неформальні стосунки?
Згадав про лазню… Тільки політика, зрозумів.
– Доведеться башляти, – пробурмотів роздратовано.
Та з іншого боку, життя саме підштовхувало до пошуків безпечного політичного прихистку. Наприкінці року – вибори. Ворушися, дядьку! І Володимир Гнатович усвідомив: йому Новаковський потрібен більше, ніж дружині з її божевільними планами. Тож довго не думав: запросив того у лазню. Із натяком на спільну позицію у політичному житті країни.
Розмова дивним чином зосередилася на катерах, човнах і яхтах. І хоч Сердюкові пекло, де свій якір кинути, старанно цікавився захопленням Новаковського, а як перекинули по чарці, зізнався відверто – намірився прибитися до політичного берега, який обжив Новаковський, готовий витрамбувати там собі місце. Грошима, звісно. Слушної поради просить… Чи варто?