Читать «Биті є. Макс» онлайн - страница 106
Люко Дашвар
Усміхнувся репортерці холодно.
– Нормально, – мовив спокійно. – Ти… не цікава мені вже. Грошей… на таксі дати?
Збентежена репортерка моменту не вловила, заторохтіла схвильовано:
– Що сталося? Як це розуміти? Невже ти не хочеш мене? Чому все так несподівано? Ти не міг зробити це якось… цивілізовано?
І – жодного твердження. Самі запитання. Макс ухопив дівча за руку, смикнув до себе.
– Геть! – наказав так само спокійно і холодно. В душі – меч. І капуста порубана.
Відпустило. Агресивний страх вимагав випереджати запитання категоричними твердженнями. І триматися ближче до своїх… Проковтнув «два мільйони» від роздратованого тата, терпляче витримував хронічні наскоки турботливої матінки до власного житла, і тільки розмова зі старим Перепечаєм по-справжньому розрадила. Крутий у нього дідо! Йому можна у будь-чому зізнатися. Ніколи не дорікне. Кадуцей свій передасть… От тоді і подивимося, чия династія більше важить…
Другого квітня, вперше після карпатських мандрів, з’явився у «Силі добра». Усівся за білий стіл.
– Доповідайте! – коротко наказав Августу та Юлії Скачко, перекресливши питання в їхніх очах. І поки русява красуня Скачко гортала блокнот, товкла щось про найближчі плани фонду, прискіпливо роздивлявся витончену форму її маленького вушка.
– Юлю! – раптом перебив помічницю на півслові. – Зробіть мені каву.
Скачко від здивування ледь зі стільця не впала. Навіть блідий Август вигнув сиву брову.
– Максиме Володимировичу… Ви назвали Скачко Юлею.
– Хіба Скачко змінила ім’я?
– Раніше ви ніколи… – Скачко почервоніла аж до своїх акуратних маленьких вушок, заспішила до дверей.
– Як справи, Августе Альфредовичу? – задля годиться запитав Макс старого Закса, коли помічниця вийшла.
– Два мільйони… в офшорі… Рахунок відомий Володимиру Гнатовичу, – вкрай шанобливо сказав Закс. – Думаю, зможу допомогти вам розчинити їх…
Макс зіперся на білий стіл, уважніше глянув на Августа. Отже, дідо вже дав підсрачника Заксові.
– …Технічно це займе кілька днів… – вів далі той.
– Мене не цікавлять технічні моменти.
Август підвівся – ані тіні колишньої пихатості – кивнув.
– Можете розраховувати на мене у вирішенні будь-яких питань.
– Дякую, – усміхнувся холодно.
До кабінету повернулася Скачко з тацею. Август вимівся. Макс ковтав гарячу рідину дивився на помічницю, що стояла біля столу чекала на подальші розпорядження.
– Юлю… Як ви ставитеся до службових романів? – сказав, сам здивувався: це він?
– Ніяк, – обережно відповіла Скачко. – Не має значення, де ти зустрінеш людину, яка тобі… до душі. Це може статися на вулиці. А може і в офісі…
– Логічно, – відповів. Усміхнувся холодно. – Чого стоїмо? Працюйте, Скачко! Працюйте! До найближчої акції скільки часу лишилося?
– Місяць. На травневі свята плануємо влаштувати концерт для ветеранів.
– Які банальні плани, – не втримався.
Плани довелося перекроїти. У середині квітня Сердюк-старший несподівано і дуже наполегливо запропонував залучити «Силу добра» до яскравої політичної акції на підтримку дитячих будинків сімейного типу. Мовляв, знайдемо один такий десь поблизу, зберемо там потрібних нам поважних людей разом з їхніми сім’ями, покажемо славній Україні, що сімейні цінності нам не зайві, що наші діти не бовдури байдикуваті, що теж переймаються соціальними проблемами… І дитбудинку заодно допоможемо. Цукерок накупимо, комп’ютерів. Чи корову…