Читать «Брамник» онлайн - страница 128

Годі, жодних спогадів. Нема й ніколи не було ящірки на пласкому камені. Не було форелі в місячній ріці. Не було лісу, залитого сонцем. Маленький хлопчик на ім’я Гай давно забув, як його вкусила оса. Він виросте і з’явиться на площі з кошиком тухлих томатів. А врятована дівчинка Гарра шукає, кого б зрадити. Кого б передати в жовті руки судді… Ось вони всі, стоять рядком, і в кожного в руках тріснута склянка. І сочиться з тріщин не вода, а…

Годі. Ось засув. Берися до справи.

І він узявся — і відчув, як замість крижаного холоду іржаве залізо відгукнулося гарячковим теплом.

* * *

Вони втрьох сиділи за круглим столом у кабінеті — за тим самим, де стільниця поцяцькована вибагливим плетивом магічних символів. Руки їхні лежали долонями вниз, і стіл дрібно трясся, й здригалася підлога під ногами. У буфеті дзенькав посуд, важко розгойдувалася люстра під стелею.

— Аль? — високим пташиним голосом скрикнув Орвін.

— Не бачу, — глухо, напружено відгукнувся Ест.

— Разом, — видихнув Ларт. — Ще, разом! Шукайте його, ну!

— Стривай, — Орвін страшно сполотнів і перекинувся назад разом зі своїм кріслом. Легіар і Ест підхопилися:

— Що?!

— Нічого, — насилу вимовив Орвін, лежачи на підлозі. — Я між вами… Задихаюся. Ви мене зчавили, мов у лещатах…

— Як Маррана, — сказав Ларт тихенько. Орвін смикнувся:

— Не жартуй так, будь ласка…

Ларт подав йому руку і ривком втяг у коло:

— Час… Час іде. Він біля Дверей. Ще спроба.

У передпокої почулися чиїсь швидкі кроки. Я похолов, але Ларт швидко глянув на мене, і я, вкриваючись холодним потом, побрів назустріч тому, хто прийшов.

Це була всього-на-всього вона, жінка на ім’я Кастелла, зблідла, змарніла, з болючим запитанням у гарячково блискучих очах. За нею тяглася по підлозі довга жалобна шаль.

Побачивши мене, жінка на мить зупинилася і хотіла щось запитати, але я випередив її, відскочив назад, усім своїм виглядом запрошуючи, ні, благаючи її увійти. Вона так нічого й не сказала, однак нерішуче рушила за мною.

— Ящірка! — вигукнув Орвін.

Ест скривив губи, Ларт, що сидів спиною до дверей, повільно повернувся й зустрівся з нею поглядом.

— Я прийшла, — сказала вона голосом, який здригнувся, — тому що Марран не вмер. Я відчуваю. З ним лихо. Послухайте, з ним страшне лихо!

— У всіх нас страшне лихо, Кастелло, — холодно сказав Ларт. — Єдине, чим ти можеш допомогти Марранові й собі — знайти його. Ми втрьох намагалися, можливо, ти нам допоможеш?

Знову гмикнув Ест, але вона не глянула в його бік, підійшла до столу й сіла на підсунутий мною стілець.

— А як же твоє рішення залишити магію? — спитав Ест із посмішкою і, не чекаючи на відповідь, через стіл кинув Легіару:

— Це все одно, що впрягати разом двох буйволів і муху…

Ящірка сиділа прямо, дуже прямо. Почувши останні слова Еста, запитливо напівобернулася до Легіара.

— Сиди, — сказав їй Ларт. Ест знизав плечима.

Орвін знову простяг руки, поклав їх долонями на стіл. Усі зробили те саме, коло замкнулося.

Очі Ларта, які до того поблискували жовтавим, налилися раптом рівним червоним світлом. Дивитися на нього було страшно; я затрусився, присів і прихилився до вкритої гобеленами стіни.