Читать «Енн у Домі Мрії» онлайн - страница 137

— О, Сьюзен, ідіть… ідіть геть! — розпачливо вигукнула Енн. — Комори, буфети й льохи — це ще не рідний дім. Чому ви не плачете з тими, хто плаче?

— Ну, плакати я завжди була невдатна, пані Блайт, дорогенька. Я волію розраджувати людей, а не плакати з ними разом. І ви не плачте, пані Блайт, дорогенька, бо ще спухнуть ваші гарні оченята. Цей будинок теж дуже добрий, і вам своє відслужив. Але час тепер мати кращий.

Майже всі друзі були згодні з думкою Сьюзен. Леслі єдина цілком розуміла Енн. Вона теж довго плакала, коли почула цю звістку. Потім обидві подруги втерли сльози й узялися готуватися до переїзду.

— Оскільки ми вже мусимо поїхати — зробімо це якнайшвидше, щоб усе лишилося позаду, — мовила сердешна Енн із виглядом гіркої покірності долі.

— Ти полюбиш і будинок Морганів, коли його для тебе освятять безцінні спогади, — сказала Леслі. — Там гостюватимуть друзі, як робили це тут… щастя зробить його рідним тобі, Енн. Зараз це просто помешкання, та із плином років воно стане твоїм справжнім домом.

Енн і Леслі ще раз пролили сльози наступного тижня, убравши маленького Джема в його першу довгу сорочечку. Енн переживала це як трагедію аж до вечора, коли в нічній льолі перед нею знову постало її дорогоцінне маля.

— А потім будуть коротенькі штанята… а потім довгі… а тоді він стане дорослий, — зітхнула вона.

— Та ви ж не хотіли би, щоб він назавжди залишився немовлям, пані Блайт, дорогенька, правда? — озвалася Сьюзен. — Він такий милий у своїх гарнесеньких сорочечках, із-під яких видно крихітні ніжки, благослови Господь його невинне серденько. І подумайте, що прасувати доведеться менше.

— Енн, я одержала лист від Оуена, — мовила щаслива Леслі, входячи у вітальню. — Такі добрі новини! Він пише, що збирається купити цей будинок у церковних опікунів, щоби проводити тут кожне літо. Енн, ти не рада?

— О, Леслі, «рада» — це не те слово, що може передати моє відчуття. Аж не віриться, що це правда. Тепер, коли я знаю, що цього будиночка не сплюндрує жодне плем’я вандалів, і що йому не загрожує руйнування, мені буде легше на новім місці. О, це дивовижно! Дивовижно!

І от одного жовтневого ранку Енн прокинулася й зрозуміла, що нині востаннє спала під дахом маленького Дому Мрії. Та часу на те, щоб журитися, не було — усі складали й перевозили майно, тож надвечір будинок стояв порожній і голий. Енн і Гілберт затрималися, щоб попрощатися з ним. Леслі, Сьюзен і маленький Джем уже поїхали до Глена з останньою фірою. Світло призахідного сонця линуло в кімнати крізь незашторені вікна.

— Як сумно й докірливо дивиться на нас дім, — мовила Енн. — Ох, як я тужитиму за ним цієї першої ночі в Глені!

— Ми були дуже щасливі тут, моя дівчинко, — з великою любов’ю мовив Гілберт.

Енн душили сльози; вона не могла проказати ні слова. Гілберт чекав на неї біля хвіртки між двох сосон, доки вона неквапно обійшла всі кімнати. Вона їде — але старий будинок стоятиме тут, дивлячись на море своїми химерними вікнами. Осінні вітри стугонітимуть довкола нього, сірий дощ батожитиме його, а білі тумани з-над затоки ховатимуть від сторонніх очей, і місячне сяйво линутиме на стежки, якими ходила дружина шкільного вчителя. І старе узбережжя буде повне колишніх чарів, і вітер звабливо свистітиме понад сріблястими дюнами, і гуркіт хвиль долинатиме із червоних скелястих бухт…