Читать «Русалчин тиждень: Казки про русалок, водяників, болотяників, криничників» онлайн - страница 126

Рано пішов, то скатерка була, а хліба не застав. І гілляк не було накидано, і нічо. Хліб якась звірина забрала, а скатерка була.

Скарби водяника

Колись давно поставив чоловік нову хату в Пульмі. Але що за біда: полягають спати в хаті, а попросинаються рано, дивляться — лежать надворі, хтось з хати повиносить. А то раз прийшов до них поводир з ведмедем, бачить — хата нова, велика, став проситися на ніч. Хазяїн каже:

— У нас не можна ночувати, у нас неспокій.

— Як неспокій? — не розуміє той.

— А так, — каже, — полягаємо спати в хаті, а повстаємо надворі.

Тоді той каже:

— Коли так, то йди до коваля, зроби шкобля — прив'яжемо ведмедя коло дверей.

От прив'язали того ведмедя і полягали спати. Аж уночі той, що приходив і виносив їх з хати (водяник, мабуть, то був), приходить до дверей — та так і покотивсь на ведмедя. Почали вони боротися. А поводир каже до хазяїна:

— Чи ти чуєш, що там робиться?

— Як, — каже, — не чути, чую.

Боролися вони довго, аж півні заспівали. Тоді той, що приходив, якось вирвався і пішов. Але з тої пори більше не приходив і людей з хати сонних не виносив.

Аж якось поїхав той чоловік на озеро, на Світязь, по рибу. Ловить, коли чує — хтось йому з води каже:

— Ну, Грицю, маєш гарну кицю!

Здогадався чоловік, що то натяк на ведмедя та й відказує:

— А чого ж, — каже, — маю. А як риби наловлю, то й іще таку куплю.

А воно каже:

— Нащо тобі друга, буде з тебе й тої… Не жалій, — каже, — що хату нову поставив, розверни хату і піч розбери. Там під піччю є така сума, що буде й тобі, і дітям твоїм.

А це багатий чоловік утопився колись у Світязі і ходив навідуватися до своїх грошей. Дуже шкода йому було тої суми. Розвернув чоловік хату і піч, дістав ті гроші та з того й жив.

Озерний дзвін

Ловили два мужики неводом рибу коло острова. Затягли невода, еге, чують: щось дуже важке до нього потрапило. Мучились вони, мучились… насилу того невода витягли. Дивляться — а то дзвін, і то такий… великий.

— Давай, — каже один, — віддамо до церкви.

— Ні, — каже другий, — щоб я так намучився, та віддав тепер задарма, не буде того. Давай, — каже, — краще завезем до корчми та проп'ємо.

Тільки він те сказав, дзвін забрався і пішов назад в озеро, тільки його й бачили.