Читать «Пригоди барона Мюнхаузена» онлайн - страница 19
Рудольф Еріх Распе
Це, звісно, був Місяць.
Ми знайшли зручну гавань і зійшли на місячний берег. Внизу, далеко-далеко, побачили іншу планету з містами, лісами, горами, морями та річками. Здогадалися, що це — покинута нами Земля.
На Місяці нас оточили якісь велетенські чудовиська, що сиділи верхи на триголових орлах. Ці птахи замінюють жителям Місяця коней.
Якраз тоді цар Місяця воював з імператором Сонця. Він тут же запропонував мені очолити його армію і повести її в бій, але я категорично відмовився.
На Місяці все значно більше, ніж у нас на Землі.
Мухи там завбільшки з овець, кожне яблуко не менше за кавун.
Замість зброї жителі Місяця використовують редьку. Вона заміняє їм списи, а коли немає редьки, вони воюють голубиними яйцями. Замість щитів їм слугують мухомори.
Бачив я там кількох жителів однієї далекої зірки. Вони приїжджають на Місяць, щоб поторгувати. Їхні обличчя нагадують собачі морди, а очі розташовані або на кінчику носа, або внизу під ніздрями. У них немає ні повік, ні вій, тому, лягаючи спати, вони мусять закривати очі язиком.
Жителі Місяця не витрачають час на їжу. В животі зліва вони мають особливі дверцята, відчиняють їх і кладуть туди їжу. Потім зачиняють дверцята до наступного обіду, який у них буває один раз на місяць. Тож виходить, що вони обідають лише дванадцять разів на рік!
Це дуже зручно, але навряд чи земні ненажери та ласуни погодилися б обідати так рідко.
Місячні жителі виростають просто на деревах. Ці дерева дуже гарні — з яскраво-пурпуровим гіллям. На вітах ростуть величезні горіхи з незвичайно твердою шкаралупою.
Коли горіхи достигають, їх обережно знімають із дерев і кладуть на зберігання до льоху.
Щойно царю Місяця знадобляться нові люди, він наказує кинути ці горіхи в окріп. За годину шкаралупа лускає, і з горіхів вискакують зовсім готові місячні люди. Їм не треба навчатися. Вони одразу народжуються дорослими і вже знають своє ремесло. Із одного горіха вискакує сажотрус, із другого — шарманщик, із третього — морозивник, із четвертого — солдат, із п’ятого — кухар, із шостого — кравець.
І кожен одразу береться до своєї справи. Сажотрус залазить на дах, шарманщик починає награвати, морозивник кричить: «Гаряче морозиво!» (бо ж на Місяці лід гарячий, як вогонь), кухар поспішає на кухню, а солдат стріляє у ворога.
Коли ж місячні люди старіють, вони не помирають, а тануть у повітрі, наче дим або пара.
На кожній руці в них всього лише один палець, але працюють ним вони так само спритно, як і ми п’ятірнею.
Голову свою вони носять під пахвою, і вирушаючи у мандри, залишають її вдома, щоб не зіпсувалася в дорозі.
Вони можуть радитися зі своєю головою, навіть коли перебувають далеко від неї!
Це дуже зручно.
Якщо цар побажає дізнатися, що думає про нього народ, він лежить удома на дивані, а його голова крадькома пробирається в чужі будинки і підслуховує всі розмови.
Виноград на Місяці нічим не відрізняється від нашого.