Читать «Пригоди барона Мюнхаузена» онлайн - страница 20

Я не сумніваюся, що град, який час від часу падає на Землю, це і є той самий місячний виноград, що його збиває буря на полях Місяця.

Якщо ви хочете скуштувати місячного вина, зберіть кілька градин і дайте їм повністю розтанути.

Місячним жителям живіт слугує замість валізи. Вони можуть закривати та відкривати його, коли їм забагнеться, і класти до нього все що завгодно. У них немає ні шлунка, ні печінки, ні серця, тому всередині вони зовсім порожні.

Очі свої вони можуть виймати та вставляти. Тримаючи око в руці, вони бачать ним так само добре, як і тоді, коли воно у них в голові. Якщо око зіпсується або загубиться, вони йдуть на базар і купують собі нове. Тому на Місяці дуже багато людей, які торгують очима. Там на кожному кроці читаєш вивіски: «Дешево продаються очі. Великий вибір оранжевих, червоних, бузкових та синіх».

Кожного року в місячних жителів нова мода на колір очей.

Тоді, коли я був на Місяці, в моді були зелені та жовті очі.

Але чому ви смієтеся? Невже думаєте, що я вигадую? Ні, кожне моє слово — це щирісінька правда, а якщо ви не вірите мені, вирушайте на Місяць і перевірте самі. Ви переконаєтеся, що я нічого не вигадую і розповідаю вам одну тільки істину.

Сирний острів

Не моя вина, що зі мною трапляються такі дива, які ще не траплялись ні з ким.

Це тому, що я люблю мандрувати і завжди шукаю пригод, а ви сидите вдома і нічого не бачите, крім чотирьох стін своєї кімнати.

Одного разу, наприклад, я вирушив у далеке плавання на великому голландському кораблі.

Раптом у відкритому океані на нас налетів ураган, який в одну мить зірвав усі вітрила і зламав усі щогли.

Одна щогла впала на компас і розтрощила його на друзки.

Усім відомо, як важко керувати судном без компаса.

Ми збилися зі шляху і не знали, куди пливемо.

Три місяці нас кидало по хвилях океану, а потім віднесло невідомо куди, і ось одного чудового ранку ми помітили незвичайну зміну в усьому. Море із зеленого стало білим. Вітерець доносив якийсь ніжний і ласкавий запах, від якого нам стало дуже приємно і весело.

Незабаром ми помітили пристань, і вже за годину зайшли до просторої глибокої гавані. Замість води за бортом плюскотіло молоко.

Ми поспішно висадилися на берег і стали жадібно пити із молочного моря.

Серед нас був матрос, який не переносив запаху сиру. Коли йому показували сир, його починало нудити.

І ось ледве ми висадилися на берег, йому одразу ж стало недобре.

— Заберіть у мене з-під ніг цей сир! — кричав він. — Я не можу, не хочу ходити по сиру!

Я нагнувся до землі та все зрозумів.

Острів, до якого причалив наш корабель, був зроблений із чудового голландського сиру!

Так-так, не смійтесь, я кажу вам щиру правду: замість глини у нас під ногами був сир.

Чи ж дивно, що жителі цього острова харчувалися майже виключно сиром? Але сиру від цього не ставало менше, оскільки за ніч його виростало рівно стільки, скільки з’їдалося за день.

Увесь острів був покритий виноградниками, але виноград там особливий: стиснеш його в кулаку, й замість соку тече молоко.