Читать «Пригоди барона Мюнхаузена» онлайн - страница 18

Із величезними труднощами я витягнув з кишені свій маленький кишеньковий ножик і, не довго думаючи, відрізав ведмедеві три пальці на задній нозі.

Він заревів від болю і на хвилину випустив мене зі своїх страшних обіймів.

Скориставшись цим, я, як завжди, сміливо підбіг до рушниці й вистрілив у лютого звіра. Ведмідь упав на сніг, як підкошений.

Але на цьому не скінчилися мої нещастя: постріл розбудив кілька тисяч ведмедів, які спали на льоду неподалік від мене.

Ви лишень уявіть собі: кілька тисяч ведмедів! Вони всією ордою рушили просто на мене. Що мені робити? Ще хвилина — і мене розтерзають люті хижаки!

Зненацька мені сяйнула блискуча думка. Я схопив ніж, підбіг до вбитого ведмедя, здер із нього шкуру і начепив її на себе. Так, я начепив на себе шкуру ведмедя! Звірі обступили мене. Я був переконаний, що вони витягнуть мене із маскування та роздеруть на клоччя. Але вони обнюхали шкуру і вирішили, що я їхній товариш, тому мирно повернулися до своїх справ, лишивши мене в спокої.

Незабаром я навчився рикати по-ведмежому та смоктати лапу.

Звірі поставилися до мене дуже довірливо, і я вирішив скористатися цим.

Один лікар розповідав мені, що удар, нанесений в потилицю, спричиняє миттєву смерть. Я вирішив перевірити це. Підійшов до найближчого ведмедя і встромив йому ножа просто в потилицю.

Я не сумнівався: якщо звір уціліє, він тут же розтерзає мене. На щастя, мій дослід удався. Ведмідь упав замертво, не встигнувши навіть рикнути.

Тоді я вирішив таким самим чином розправитися з рештою ведмедів. Це мені вдалося без особливих труднощів. Хоча вони бачили, як падали їхні товариші, але ж мене сприймали за одного із них. Тому й не могли второпати, що їх вбиваю я.

Протягом якоїсь години я поклав кілька тисяч ведмедів.

Здійснивши цей подвиг, я повернувся на корабель до свого приятеля Фіппса і розповів йому все.

Він послав зі мною сотню своїх найдужчих матросів. Ті здерли шкури з убитих ведмедів і перетягли ведмежі туші на корабель.

Туш було так багато, що корабель не міг рушити далі. Нам довелося повернутися додому, хоча ми не добралися до місця свого призначення.

Ось чому капітан Фіппс так і не відкрив Північний полюс.

Втім, ми не шкодували про це, бо ведмеже м’ясо, яке ми привезли, виявилося напрочуд смачним.

Друга мандрівка на Місяць

Коли я повернувся до Англії, то дав собі слово більше ніколи не затівати жодних мандрівок. Але не минуло і тижня, як мені довелося знову збиратися в дорогу.

Справа в тому, що один мій родич, чоловік немолодий і багатий, чомусь вбив собі в голову, що на світі існує країна, де живуть велетні.

Він попросив мене неодмінно відшукати для нього цю країну, пообіцявши за це залишити мені великий спадок як винагороду. Дуже вже йому кортіло побачити велетнів!

Я погодився, винайняв судно, і ми попрямували до Південного океану.

На шляху не зустріли нічого незвичайного, крім кількох літаючих жінок, які пурхали, наче метелики. Погода була чудова.

Але на вісімнадцятий день здійнялася жахлива буря.

Вітер був такий сильний, що підняв наше судно над хвилями і поніс його, немов пушинку, в повітрі. Все вище, вище і вище! Шість тижнів нас носило над найвищими хмарами, і нарешті побачили круглий сяючий острів.