Читать «Невидимець (збірка)» онлайн - страница 44
Герберт Джордж Веллс
Кемп приголомшено почав його роздивлятися. Це був порожній бинт, добре зав’язаний, але цілком порожній. Доктор навіть спробував ухопити його, але чийсь дотик зупинив його, і голос зовсім близько від нього заговорив.
— Кемпе! — сказав Голос.
— Га? — вигукнув Кемп, роззявивши рота.
— Не лякайтесь, — мовив Голос. — Я — Невидимець.
Якийсь час Кемп нічого не відповідав і просто здивовано глядів на пов’язку.
— Невидимець, — промимрив він.
— Я — Невидимець, — повторив Голос.
Історія, яку Кемп іще зранку так жваво висміював, промайнула в його голові. В ту мить він не здавався ні надто наляканим, ні сильно здивованим. Усвідомлення прийшло пізніше.
— Я вважав, це все брехня, — сказав він. У голові крутились докази, які він знову і знову повторював того ранку. — Ви маєте на собі пов’язку? — запитав він.
— Так, — відповів Невидимець.
— О! — вигукнув Кемп і підвівся. — Послухайте! — сказав він. — Але це ж безглуздя. Це якась хитрість.
Він зненацька ступив крок уперед і, простягнувши до пов’язки руку, наткнувся на невидимі пальці.
Відчувши дотик, він відсахнувся і зблід.
— Кемпе, тримайтеся, заради Бога! Мені дуже потрібна ваша допомога. Стривайте!
Невидима долоня схопила Кемпа за руку. Кемп ляснув по ній.
— Кемпе! — закричав Голос. — Кемпе! Будьте мужнім! — і долоня ще дужче стиснула йому руку.
Кемпом заволоділо несамовите бажання звільнитися. Перев’язана рука схопила його за плече, зненацька штовхнула і жбурнула горілиць на ліжко. Тільки-но він розтулив рота, щоб закричати, як йому між зуби запхнули край простирадла. Невидимець безжалісно його повалив, але руки в Кемпа були вільні, й він несамовито ними розмахував.
— Дослухайтесь до голосу розуму, — сказав Невидимець, тримаючи його і не зважаючи на лупцювання по ребрах. — Заради Бога! Ще мить — і ви доведете мене до сказу!.. Ви, бовдуре, лежіть спокійно! — закричав Невидимець Кемпу у вухо.
Кемп іще зробив кілька спроб вивільнитися — і заспокоївся.
— Якщо ви кричатимете, я заціджу вам в обличчя, — мовив Невидимець, звільняючи доктору рот. — Я — Невидимець. І це не дурня і не магія. Я справді Невидимець. І мені потрібна ваша допомога. Я не хочу вас кривдити, але якщо ви поводитиметеся, як неотесаний селюк, в мене не буде іншого виходу. Невже ви мене не пам’ятаєте, Кемпе? Я Грифін, з університетського коледжу?
— Дозвольте мені підвестися, — сказав Кемп. — Я нікуди не втечу. Просто дайте мені одну хвилину посидіти в тиші.
Він підвівся і помацав шию.
— Я — Грифін, з університетського коледжу, і я зробив себе невидимим. Я звичайна людина… людина, яку ви знали… але невидима.