Читать «Невидимець (збірка)» онлайн - страница 43

За п’ять хвилин, протягом яких Кемпові думки були зайняті абстрактними роздумами про суспільний устрій майбутнього і губилися в далеких часових вимірах, доктор зітхнув і підвівся, знову опустив вікно і повернувся до письмового столу.

Десь за годину задзеленчав дзвоник парадних дверей. Потому як почули постріли, доктор в’яло писав, час від часу відриваючись від роботи. А тут він застиг, дослухаючись. Він чув, як служниця відповіла на дзвоник, і чекав її кроків на сходах, але вона не приходила.

— Цікаво, що це було, — мовив до себе доктор Кемп.

Він спробував продовжувати працювати, але йому це не вдалось, отож він підвівся, спустився на сходовий майданчик, подзвонив і через поручні покликав покоївку, котра з’явилась унизу в холі.

— Це лист прийшов? — запитав він.

— Хтось подзвонив і втік, пане, — відповіла вона.

— Щось мені тривожно сьогодні ввечері, — промовив Кемп до себе. Повернувшись до кабінету, він твердо взявся до роботи. За деякий час він знову наполегливо працював, і єдиними звуками у кімнаті було цокання годинника та приглушене рипіння пера, яке квапливо рухалось у самому центрі кола світла, що кидала на стіл лампа.

Була друга година ночі, коли доктор Кемп закінчив працювати. Він підвівся, позіхнув і спустився сходами вниз до своєї спальні. Він уже зняв верхній одяг і жилетку, коли відчув, що хоче пити. Взявши свічку, він рушив униз у їдальню в пошуках сифона й віскі.

Наукові пошуки доктора Кемпа зробили його дуже спостережливим, і тільки-но він перетнув хол, як помітив на лінолеумі біля килимка в самому низу сходів темну пляму. Він уже піднявся сходами нагору — і раптом йому спало на думку дослідити, що ж це може бути за пляма на лінолеумі. Понад усякий сумнів, спрацювала підсвідомість. У всякому разі він розвернувся зі своєю ношею в руках, знову вийшов у хол, поклав на підлогу сифон та віскі і, зігнувшись, торкнувся плями. Без надмірного подиву він за густиною і кольором з’ясував, що це підсохла кров.

Він знову взяв свою ношу, повернувся нагору, роззираючись навсібіч і намагаючись з’ясувати причину появи плями крові. Побачивши дещо на сходовому майданчику, він здивовано зупинився. Дверна ручка його власної кімнати була заплямована кров’ю.

Він поглянув на свою долоню. Вона була зовсім чистою, і він згадав, що спускаючись униз зі свого кабінету, то залишив двері відчиненими і тому взагалі не торкався ручки. Він уві йшов просто до кімнати з досить спокійним обличчям, можливо, рішучішим, ніж зазвичай. Його допитливий погляд оббіг кімнату і зупинився на ліжку. Покривало було забруднене кров’ю, а простирадло розірване. Раніше він цього не зауважив тому, що попрямував просто до туалетного столика. Далі він помітив, що постільна білизна пом’ята, ніби нещодавно хтось на ній сидів.

Потім йому здалось, ніби хтось тихим голосом промовив: «О Господи!.. Кемп!» — але доктор Кемп був не з тих, хто вірить у голоси.

Він стояв, здивовано дивлячись на пом’яте простирадло. Чи це справді був голос? Він знову роззирнувся, але не помітив нічого, крім безладу та плям крові на ліжку. Потім він виразно почув рух у протилежному кутку кімнати, біля умивальника. Загалом усі люди, навіть високоосвічені, не байдужі до деяких проявів забобонності. Відчуття надприродного оволоділо й доктором. Він зачинив двері кімнати, підійшов до туалетного столика і поклав свою ношу. Раптом він здригнувся — він побачив заплямований кров’ю згорнений кільцем лляний бинт, що сам собою висів у повітрі між тим місцем, де він стояв, і вмивальником.