Читать «Невидимець (збірка)» онлайн - страница 41

Щойно крик знадвору пролунав удруге, містер Марвел кинувся за шинквас до дверей, що вели у вітальню.

— Не відчиняйте, — зарепетував він. — Будь ласка, не відчиняйте. Де мені сховатись?

— То це Невидимець? — запитав чорнобородий, тримаючи одну руку за спиною. — Гадаю, прийшов час побачити його й нам.

Зненацька луснула шибка в готелі, і знадвору почулися зойки й біганина туди і назад. Полісмен, стоячи на диванчику, визирав у вікно, витягаючи шию, аби побачити, хто ж усе-таки був біля дверей. Він зліз із диванчика зі здивовано піднятими бровами.

— Це воно, — сказав він.

Шинкар, що стояв спиною до дверей у вітальню, де замкнули містера Марвела, здивовано подивився на розбиту шибку та приєднався до двох інших чоловіків.

Несподівано все затихло.

— Шкода, що кийок не зі мною, — сказав поліцейський, нерішуче наближаючись до дверей. — Якщо ми відчинимо, він увійде, і ми вже його не зупинимо.

— Та не поспішайте ви отак із тими дверима, — занепокоєно сказав анемічний візник.

— Відсуньте засуви, — сказав чорнобородий, — і якщо він ввійде… — і він показав у руці револьвер.

— Цього не треба, — заперечив полісмен, — це вбивство.

— Я знаю, в якій країні я перебуваю, — мовив чорнобородий. — Я збираюся цілитись йому в ноги. Відсуньте засуви.

— Тільки не стрельніть мені в спину, — сказав шинкар, визираючи у вікно.

— Ну гаразд, — мовив чорнобородий і, нахилившись, зарядив револьвер і сам відсунув засуви. Шинкар, візник і полісмен обернулись обличчям до дверей.

— Заходьте, — впівголоса сказав чорнобородий, тримаючись позаду із револьвером за спиною і дивлячись на відімкнені двері. Ніхто не ввійшов, двері залишалися зачинені. За п’ять хвилин, коли інший візник обережно зазирнув у шинок, вони ще чекали, а з вітальні визирало стривожене обличчя й не вгавало:

— Всі двері в будинку зачинені? — допитувався Марвел. — Він ходить навкруги… бродить довкола. Він хитрий, як чорт.

— О Боже! — вигукнув дужий шинкар. — Тут іще є чорний хід! Тільки стежте за дверима! Послухайте!.. — він безпорадно озирнувся. Двері у вітальню грюкнули, і всі почули, як у замку повернувся ключ. — З чорного ходу є двері на подвір’я та вхід для персоналу. Двері на подвір’я…

І він помчав геть із шинку.

За хвилину він знову з’явився, тримаючи в руці ніж до м’яса.

— Двері з подвір’я були відчинені! — сказав він, і його товста нижня губа відвисла.

— Він, мабуть, уже в будинку! — загаласував перший візник.

— У кухні його немає, — сказав шинкар. — Там дві жінки, і я проколов там кожен дюйм оцим ножем для яловичини. Вони також думають, що він не міг увійти. Вони не помічали…

— То ви замкнули ті двері? — запитав перший візник.

— Звісно, — сказав шинкар.

Чорнобородий заховав револьвер.

Одразу потому стільниця шинквасу грюкнула, опускаючись, засув клацнув, а тоді з жахливим глухим звуком зламався замок — і двері до вітальні розчахнулися. Усі почули зойк Марвела, схожий на вереск спійманого зайченяти, й одразу кинулися за шинквас йому на порятунок. Бородатий стрельнув з револьвера, і дзеркало у вітальні зблиснуло, луснуло та з брязком посипалось додолу.