Читать «Невидимець (збірка)» онлайн - страница 110

Вдихаючи ранкову свіжість, я підвівся і став пригадувати, як я тут опинився і звідки в мене таке сильне відчуття спустошеності та відчаю. Тоді усе прояснилося. Але день приніс розсудливість і ясність, і тепер я міг подивитися в лице обставинам, в яких опинився. Я зрозумів усю дику нерозважливість свого нічного оскаженіння. Але тепер можна було чітко все обдумати. «Припустімо, сталося найгірше, — думав я. — Припустімо, я остаточно втратив свою машину, можливо, її знищили. В такому разі мені слід заспокоїтись і набратися терпіння, спостерігати за поведінкою цих чоловічків, зрозуміти, яким чином Машина Часу зникла, дізнатися, як можна одержати необхідні матеріали й інструменти і врешті, можливо, спробувати виготовити нову». Мабуть, це єдине, на що я міг сподіватися, хоча це все-таки краще, ніж повний розпач. Кінець кінцем світ, у який я потрапив, красивий і цікавий.

Але цілком імовірно, що машину просто кудись заховали. В такому разі мені все одно слід бути спокійним і терплячим. Я міг би спробувати її відшукати, а тоді забрати силоміць або дістати хитрощами. З цими думками я звівся на ноги і роззирнувся, шукаючи, де б помитись. Я почувався змученим, заціпенілим і брудним після тривалої мандрівки. Ранкова свіжість викликала у мене бажання освіжитися самому. Від моєї несамовитості не залишилось і сліду. Навпаки, обдумуючи ситуацію, я дивувався, що вночі мене охопив такий сильний відчай. Я ще раз уважно обдивився лужок, після чого витратив чимало часу на те, що, як міг, розпитував маленьких людей, які проходили повз. Але це не принесло результату — вони не розуміли моїх жестів. Деякі з них без жодних емоцій дивились на мене, інші думали, що я жартую, і починали сміятись. А я ледве стримувався, щоб не натовкти їм їхні веселі милі фізіономії. Це був, звісно, нерозважливий імпульс, але через страх і сліпу злобу мною оволодів диявол, який рвався на волю і намагався скористатись моїм збентеженням. Однак обстеження трав’янистого ґрунту принесло більше користі, ніж усі розпитування. Десь посередині між п’єдесталом Сфінкса та місцем, де по прибутті я намагався підняти перевернуту машину, земля була розорана, і в ній утворилась борозна. Таких ознак переміщення моєї машини було декілька. Крім того, я помітив дивні неширокі сліди, які мені здалися схожими на сліди лінивця. Це привернуло мою увагу до постаменту Сфінкса. Він був, як я вже, здається, згадував, бронзовий. Але то не була просто брила — з обох боків його прикрашали панелі в рамках. Підійшовши, я постукав по них і зрозумів, що постамент усередині порожній. Тоді я почав уважно оглядати його і побачив, що між панелями й рамками є щілини. Я міркував, що якщо ці панелі — це двері, то вони повинні відчинятися зсередини, бо на них немає ні ручок, ні шпарин для ключа. Одне було для мене цілком очевидно. Не потрібно довго думати, щоб дійти висновку, що моя Машина Часу перебуває всередині цього п’єдесталу. Незрозуміло тільки було, як вона туди потрапила.