Читать «Вождь червоношкірих (Збірник)» онлайн - страница 5

Ми з Біллом узяли папір і олівець і заходилися працювати над листом. Запнутий у ковдру Вождь Червоношкірих поважно походжав туди-сюди, охороняючи вхід до печери. Білл слізно канючив, щоб ми зменшили викуп до тисячі п'ятиста доларів.

— Я в жодному разі не намагаюся піддати сумніву загальновідомий факт палкої батьківської любові й відданості, — переконував він, — та ми маємо справу з людьми, а хіба людина зможе розпрощатися з двома тисячами доларів заради сорокафунтової тушки вкритого ластовинням дикого кота? Я не ризикнув би просити понад півтори тисячі. Різницю можеш вирахувати з мене.

Щоб заспокоїти Білла, я пристав на його пропозицію, і ми спільними зусиллями створили таке послання:

Ебенезеру Дорсету есквайру

Ваш син у нас, у надійному місці далеко від Верховини. Шукати його немає сенсу Не допоможуть вам і найдосвідченіші нишпорки. Для вас єдиною можливістю повернути його є виконання наших умов. Ми вимагаємо тисячу п'ятсот доларів великими банкнотами; гроші мають лежати сьогодні опівночі у тій самій скриньці на тому ж таки місці, що і ваша відповідь, про яку мова йтиме далі. Якщо ви згодні виконати зазначені умови, надішліть письмову відповідь одним посильним сьогодні ввечері о пів на дев'яту. Якщо перетнути Совиний Струмок по дорозі на Тополину Ущелину, праворуч від дороги побіля паркана на пшеничному полі, близько ста ярдів одне від одного, ростуть три великі дерева. Внизу біля стовпчика, що стоїть навпроти третього дерева, лежатиме маленька картонна скринька.

Посильний має покласти в неї вашу відповідь і негайно повернутися у Верховину.

Якщо ви здійсните спробу нас ошукати чи не виконаєте вищезазначених вказівок, ви ніколи більше не побачите свого сина.

Якщо ви віддасте гроші в описаний спосіб, син повернеться до вас живий і неушкоджений протягом трьох годин. Наші умови остаточні, якщо ви не приймаєте їх, жодних подальших переговорів не буде.

Двоє відчайдухів

Згори я написав адресу Дорсета і поклав листа до кишені. Тільки-но я зібрався вирушати, як до мене підходить малий і каже:

— Зміїне Око, ти казав, що я можу погратися в Чорного Розвідника, поки тебе не буде.

— Грайся собі на здоров'я, — відповідаю я. — Містер Білл з тобою побавиться. А що це за гра?

— Я буду Чорним Розвідником, — пояснює Вождь Червоношкірих. — Мушу мчати до форту і попередити поселенців про наближення червоношкірих. Я стомився бути індіанцем. Хочу бути Чорним Розвідником.

— Гаразд, — кажу я. — На чергову капость наче не схоже. Думаю, містер Білл допоможе тобі завадити підступам жорстоких дикунів.

— А що я маю робити? — запитує Біля, підозріливо косуючи оком на малого.

— Ти будеш конем, — каже Чорний Розвідник. — Хутко ставай навкарачки. Як я можу мчати до форту без коня?

Білл стає навкарачки і дивиться на мене зовсім як кролик, який спіймався в сильце.

— А звідси далеко до форту, малий? — запитує він хрипким голосом.

— Дев'яносто миль, — відповідає Чорний Розвідник. — Тобі доведеться показати все, на що ти здатен, аби ми дісталися туди вчасно. Вйо, пішов!