Читать «Вождь червоношкірих (Збірник)» онлайн - страница 4

— Що він замислив? — нетерпляче вигукує Білл. — Семе, ти не думаєш, що він збирається накивати п'ятами, га, Семе?

— Аж ніяк, — кажу я. — Щось він не схожий на маминого пестунчика. Але нам слід доопрацювати план щодо викупу. Я не помітив пожвавлення у Верховині з приводу відсутності малого; може, батьки ще просто не усвідомили, що він зник. Хтозна, може, вони думають, він заночував у тітки Джейн або в когось із сусідів. Так чи так, сьогодні вони про все знатимуть. Увечері ми повинні підкинути батькові листа з вимогою віддати дві тисячі доларів за повернення сина.

Враз ми почули бойовий клич. Схожий звук, певно, видав Давид, коли могутній Голіаф упав на землю. А все через пращу, яку Вождь Червоношкірих витягнув із кишені й наразі розкручував над головою.

Я відхилився, почув глухий удар і зітхання Білла, щось на кшталт того, як зітхає кінь, коли з нього знімають сідло. Камінь завбільшки з яйце зацідив Біллу за ліве вухо. Дрискол хитнувся і впав прямісінько у вогонь — на сковорідку з гарячою водою для миття посуду. Я витягнув його і півгодини відливав йому макітру холодною водою.

Ось Білл потихеньку підводиться, обмацує себе за вухом і запитує:

— Семе, ти знаєш, хто мій улюблений герой у Біблії?

— Заспокойся, — кажу я. — Ти живий, отямився, все гаразд.

— Цар Ірод, — провадить він. — Ти не втечеш і не залишиш мене з ним, правда, Семе?

Я вийшов із печери, схопив малого і потрусив його так, що в того ледве не відпали веснянки.

— Якщо не будеш добре поводитися, відішлю тебе додому, — пояснив я. — Ну то як, будеш хорошим хлопчиком?

— Я тільки бажав повеселитися, — похмуро відповів він. — Я не хотів зробити боляче Старому Генкові. За що він мене вдарив? Я добре поводитимуся, Зміїне Око, якщо ти не відправиш мене додому і дозволиш сьогодні погратися в Чорного Розвідника.

— Я такої гри не знаю, — кажу я. — Вирішуйте з містером Біллом. Ви з ним сьогодні залишитеся вдвох. Мені треба ненадовго піти у справах. Зараз ти зайдеш у печеру, помиришся з містером Біллом, попросиш у нього пробачення за те, що зробив йому боляче. А якщо ні — марш додому.

Я змусив їх із Біллом потиснути один одному руки, потім відкликав Білла вбік і пояснив йому, що збираюся в Тополину Ущелину, маленьке село за три милі від печери, аби дізнатися, що у Верховині думають стосовно викрадення. Я вважав за краще того ж таки дня надіслати старому Дорсету безапеляційного листа з вимогою викупу й умовами його передачі.

— Ти знаєш, Семе, — каже Білл, — я горою стояв за тебе під час землетрусів, пожеж, повеней, гри у покер, динамітових феєрверків, поліцейських рейдів, пограбувань потягів і ураганів. Я ніколи не втрачав голови, аж доки ми не викрали цю двоногу ракету, замасковану під хлоп'я. Він мене зводить з глузду. Ти не залишиш мене з ним надовго, Семе?

— Я повернуся сьогодні по обіді, — відповів я. — Постарайся, щоб малий не нудьгував і не бешкетував, доки мене не буде. А зараз нумо писати листа старому Дорсету.