Читать «Емілі з Місячного Серпа» онлайн - страница 163

— Гроші мені не потрібні, — відрізала Емілі згорда. — Я сама зароблятиму купи золота. Але з твого боку нешляхетно привласнювати мій малюнок. Цей портрет подаровано мені, а не тобі.

— Що ж, я ніколи не була шляхетною, — підтвердила тітка Ненсі. — Правда, Каролін?

— Атож, ніколи, — невдоволено буркнула Каролін.

— От бачиш? Не вчиняй колотнечі, Емілі. Ти поводилася дуже добре — весь час перебування в Поповому Ставі, — але гадаю, сьогоріч я виконала стосовно тебе свій обов’язок. Повертайся до Місячного Серпа, і коли Елізабет не дозволятиме тобі сього чи того, скажи їй, мовляв, я завжди все тобі дозволяла. Не знаю, чи це допоможе, а все-таки спробуй. Елізабет, як і вся моя рідня, безперестану думає про те, що я вчиню зі своїми статками.

По Емілі приїхав кузен Джиммі. Як же вона зраділа, угледівши його миле обличчя з добрими очима, густу його бороду! Але зробилося їй дуже сумно, коли звернула погляд на Діна.

— Як хочете, можу поцілувати вас на прощання, — мовила вона тремтливим голосом.

Емілі не любила цілуватися — ні з ким. І зараз не мала бажання цілувати Діна, втім, так його любила, що вважала за можливе розширити для нього межі галантності.

Дін подивився на неї з лагідною усмішкою. Така молоденька, така чиста, так мило збентежена…

— Ні, не хочу тебе цілувати… Поки що ні. Перший наш поцілунок не має бути прощальним. Це стало б лихою призвісткою. Зіронько моя світанкова, мені так жаль, що ти від’їжджаєш. Але невдовзі побачимось. Як ти знаєш, найстарша з моїх сестер мешкає у Чорноводді, а я зненацька відчув у своїм серці приплив братерської любові. Тепер я часто її навідуватиму. Та, незалежно від цього, пам’ятай: ти обіцяла писати мені раз на тиждень. А я, не гаючись, відповідатиму.

— Так, милими довгими листами, — просила Емілі. — Обожнюю довгі листи.

— Довгі? О, вони будуть чималенького обсягу, Зіронько. А зараз я не повім тобі навіть слова «прощавай». Складемо угоду, Зіронько: ніколи не будемо прощатися на словах. Кожен раз, як доведеться розлучатись, будемо розлучатися тільки з усмішкою.

Емілі змусила себе посміхнутися, цієї ж миті повіз рушив.

Тітка Ненсі й Каролін зайшли до будинку. Дін посвистом закликав Твіда, й обидва попрямували до затоки. Парубок відчув себе таким самотнім, таким покинутим, аж подумки засміявся з самого себе.

Емілі й кузен Джиммі мали стільки одне одному розповісти, що дорога додому видалася їм дуже короткою.

Місячний Серп постав білим, аж сліпучим у промінні призахідного сонця. Три Принцеси стояли на своїх місцях, такі ж величні й гордовиті, як давніше. Сумовито шуміла морська затока.

Тітка Лаура вибігла їм назустріч, її прекрасні блакитні очі світилися великою радістю. Тітка Елізабет саме порядкувала на кухні — готувала вечерю, — сьогодні її погляд був не таким неприязним і зарозумілим, як зазвичай; крім того, вона приготувала Емілі на десерт чудовий крем. Перрі прибіг босоніж, увесь замащений, і миттю заходився розповідати Емілі всякі історії про котиків, телят, а також поросят. Ільза прийшла спішно. Емілі подумала, що досі як слід не усвідомлювала, наскільки Ільза сповнена життя, які блискучі в неї очі, яке золотаве й шовковисте волосся, ще золотавіше, ніж будь-коли, під блакитним шовковим капелюшком, що їй купила пані Сіммс у Шрусбері. Ільза кинулася Емілі на шию з вигуком нестримної радості, а вже за десять хвилин посварилася з нею через котенятка, бо ж Емілі не дозволила їй забрати його до себе.