Читать «Емілі виростає» онлайн - страница 43

Отож, перший мій учинок — лихий: я не повинна була ховатися у запічку. Другим кепським учинком була несподівана поява перед очима тих жінок. Якщо вже так довго просиділа у запічку, то мусила висидіти там до кінця. Дарма: не в змозі я поки здобутися на повний об’єктивізм, бо тішуся якнайщиріше, що саме так учинила! Тішуся попри те, що таки постала перед ними у тому жахливому халаті. Повік не забуду їхні обличчя тієї миті! А надто пані Анни. Панна Поттер, безсумнівно, невдовзі радітиме — скаже, так мені й треба, — але пані Анна залишиться невтішною аж до скону — через те, що була ненароком і так несподівано викрита.

А нині розглянемо їхні зауваги про Емілію Берд Стар. Чи заслуговує пойменована вище особа на таку нищівну критику? Будь чесною, Емілі, вір у себе й старайся пізнати свої помилки, вади й недоліки. Намагайся побачити себе такою, якою ти є насправді, а не такою, якою ти бачишся панні Поттер, або такою, якою ти волієш себе бачити.

(О, я передчуваю, що це буде захопливо!)

По-перше, пані Анна сказала, мовби я вперта.

Чи справді так?

Я знаю, що я рішуча, а тітка Елізабет називає це впертістю. Рішучість є чеснотою, а впертість — вадою. Особа вперта здебільшого не розуміє власної глупоти, бо треба бути просто дурним, щоб стояти на своєму до останнього; поза тим, вона плекає впертість як мистецтво для мистецтва. Людина вперта силкується проламати головою стіну.

Ні, я не вперта.

Далі. Панна Поттер сказала, ніби я полюбляю фліртувати. Це відверта неправда, не буду над тим навіть замислюватися. А ще сказала, начебто я «пускаю бісики». Невже? Гадаю, що ні. Якщо й «пускаю», то незумисне — цього я певна. Виходить, можна пускати бісики й несвідомо — тож як запобігти лихові на майбутнє? Не знаю — не ходити ж мені з опущеними повсякчас очима! Дін сказав мені кілька днів тому:

— Коли так дивишся на мене, Зіронько, я не здатен відмовити тобі ні в чому.

А от тітка Елізабет минулого тижня була незадоволена, бо, за її словами, я дивилася на Перрі «нескромно», просячи його піти зі мною на вечірку, що її влаштовувала недільна школа. (Перрі не зносить такого роду забав.)

Ох, здається мені, що і в першому, і в другому випадках я мимоволі показала себе вертихвісткою.

Пані Анна Сірілла твердить, мовби я не гарна на вроду. Що ж, побачимо…

Емілі відклала перо, підійшла до свічада і стала дивитися на своє віддзеркалення «об’єктивно». Отже: чорне волосся… пурпурові губи… темні, глибокі очі. Незле! Чоло надміру високе, але можна до половини закрити його волоссям. Шкіра її занадто біла, щоки бліді, однак тепер вони ніжно-рожеві, неначе перлинова мушля. Вуста заширокі, але зуби гарні, міцні. Шпичакуваті вуха надають їй своєрідної привабливості — привабливості маленького фавна. Шия з таким вигином, який подобається їй самій, — тут нічого не вдієш. Струнка, ще дитяча фігурка доволі ладна. А ноги в неї від Шіплі, це повідала їй тітка Ненсі. Емілі серйозно й уважно споглядала Емілі-у-Свічаді, після чого вернулася до свого щоденника.