Читать «Емілі виростає» онлайн - страница 41

— Звідки мені знати?! Ну, яке? — пані Анна затамувала подих.

— Важко переказати… Слухай: стала на одній нозі й запитала, примруживши очі: «А чи вмієте ви, стоячи на одній нозі, піднести другу до висоти чола — га, панно Поттер? Ні? А я вмію!» І… — панна Поттер зо два рази судомно ковтнула слину, — і зробила це!

Емілі ледь не вибухнула гучним сміхом. Знала, як любить Ільза при нагоді позбиткуватися над добропорядною панною Поттер.

— Боже милостивий, чи не було при тому якогось чоловіка? — спитала пані Анна.

— На щастя, ні. Але я була — хіба цього не досить? А, крім того, Ільза вчинила би те і в присутності самого пастора. Стояли ми коло хвіртки, тож міг її бачити хтось із перехожих. Я ладна була від сорому крізь землю провалитися. За мого часу дівчина радше сконала б, аніж на подібну вихватку зважилася.

— Ну, це не гірше, ніж прогулянка Емілі з Ільзою зовсім нагими над морем, у місячному промінні, — зауважила пані Анна. — Ото був, либонь, найгучніший скандал. Ти чула про це?

— Ще б пак! Ця історія облетіла все Чорноводдя. Всі чули про це — всі, за винятком Лаури й Елізабет. Не можу збагнути, як те все вийшло на світ Божий. Чи хто їх побачив?

— Ні, до цього, хвалити Бога, не дійшло. Ільза про все розказала сама. Вона ж бо не розуміє, що добре, а що зле. Я вважаю, хтось мав би застерегти Лауру й Елізабет.

— То розкажи їм про той випадок, — заохочувала панна Поттер.

— Ні, я не хочу сваритися з сусідами. Я не відповідальна за витівки Емілії Стар. Дякувати Богові, не відповідальна. Якби я її виховувала, то не дозволила б їй так тісно спілкуватися з Горбанем Прістом. Він-бо найбільший дивак з усієї родини Прістів. Я впевнена: він справляє на Емілі поганий вплив. Оті його зелені очі діють мені на нерви. Не можу збагнути, чи вірить він бодай у щось.

(Емілі, знов іронічно: «Невже і в диявола не вірить?»)

— Оповідають дивну історію про нього та Емілі, — казала панна Поттер. — Не доберу ума! Начебто у четвер пополудні прогулювалися вони узгір’ями, дивлячись на небо. Вряди-годи зупинялися, бралися за руки, потім рознімали їх, рушали далі — і все вдивлялися у крайнебо, на якому нічого не було, ну нічогісінько, і все на щось одне одному показували. Пані Прайс спостерігала за ними з вікон своєї домівки й сушила собі голову, що все це означає. Цілу ніч не стулила очей, роздумуючи над побаченим.

— То все походить з одного-єдиного джерела: Емілія Стар мусить чимось вирізнятися! — оголосила пані Анна Сірілла. — Часом мені здається, що я повинна заборонити Мюрієл і Гледіс так багато з нею спілкуватися.

(Емілі, як і перше: «От було б добре! Вони безупину кружляють навколо Ільзи й мене, а самі до того дурні, до того обмежені й пересічні, що знуджують нас до півсмерті».)

— Та в глибині душі мені, попри все, її жаль, — мовила панна Поттер. — Вона-бо немудра і зарозуміла, і жоден порядний, розважливий чоловік не візьме її за дружину. Джордж Норт каже, провів її одного разу додому, і вже з нього досить!