Читать «Емілі виростає» онлайн - страница 34

Емілі у місячному світлі виглядала дуже сподобною — Тедді захопився її темними локонами, білосніжною шиєю та великими, сповненими якоїсь урочистої таїни очима. Пригорнув її дещо міцніше — втім, пиха Мурреїв, гідність Мурреїв не повстали й цього разу.

— Емілі, — зашепотів Тедді, — ти наймиліша дівчинка на світі.

Ці слова стільки разів стількома хлопцями шепотілися на вухо стільком дівчатам, що їх, через їхню заяложеність, пора би вже заборонити. Та, коли чуєш їх уперше, у чарівному юнацькому віці, до двадцятого року життя, вони видаються такими свіжими, неповторними і прекрасними, неначе підслухані були в самому Едемі. Ви, пані похилого віку, будьте відвертими, визнайте, що, як почули це освідчення вперше у житті з вуст якогось несміливого шанувальника, то затремтіли від хвилювання, і що була то велика, незабутня хвилина у вашому житті. Емілі огорнуло почуття дивовижної насолоди, була приголомшена і налякана заразом. Це почуття стало для її серця тим, чим «промінчик» був для її духу. Емілі спало на думку, що Тедді близький для неї настільки, наче був їй рідним братом, що вони, отже, можуть і повинні поцілуватися, як брат і сестра.

І Тедді одночасно з нею подумав те саме. А втім, цього разу поцілуватись їм не судилося…

Чиясь тінь просувалася до них від брами через садок, що оточував церкву. Тінь наблизилася впритул і торкнулася рукою плеча Тедді. Емілі придивилася і впізнала пані Кент. Вона стояла перед ними простоволоса, з трагічними, скорботними очима, що підкреслювалося яскравим місячним блиском.

Емілі й Тедді зірвалися на ноги, немов пружину хто натиснув. Омріяний, чудовний світ Емілі миттєво розвіявся. Знов була у звичайному, тутешньому світі, і то геть недоладному, смішному. Авжеж — кумедним, смішним був світ, у котрий зазвичай вкидала її поява чи присутність пані Кент. Чи могло бути щось недоладніше, як те, що її і Тедді о другій годині ночі його мати спіймала на гарячому, тобто… на поетичній розмові? Тільки з глузливим сміхом про це говоритимуть сторонні люди. Як воно діється, що та сама річ даної хвилини така чудова, розкішна, а вже наступної така недоладна, безглузда? Емілі відчувала пекучий сором. А Тедді… вона знала, що Тедді почувається вкрай ніяково.

Для пані ж Кент ситуація, що виникла, кумедною не була. В її очах вона була жахливою, нестерпною. Її хворобливі ревнощі надавали невинній сцені трагічного значення. Вона незмигно дивилася на Емілі своїми жадібними, неситими очима.

— Отже, ти намагаєшся вкрасти у мене мого єдиного сина, — заговорила вона. — Він є всім для мене, а силкуєшся його вкрасти.

— Ох, мамо, ради Бога, будь розважною! — став благати збентежений Тедді.