Читать «Емілі виростає» онлайн - страница 36

— Ви, пані, нерозумна і вкрай себелюбна жінка, — промовила Емілі. — І рано чи пізно доведете сина до того, що він зненавидить власну матір.

— Я себелюбна?! — зойкнула пані Кент. — Та я живу тільки для Тедді, він є всім для мене!

— Ви себелюбна, — не вагаючись, повторила Емілі. Вона стояла випроставшись, очі були майже зовсім чорними, голос — різким. Дивилася справжнім «Мурреївським поглядом», у місячному світлі він здавався особливо грізним. Говорила й сама чудувалася, звідки вона все це знає.

— Вам тільки здається, що ви його любите, насправді ж ви любите лиш саму себе. Ви наче заприсяглися зламати йому життя. Ви не дозволяєте йому їхати до Шрусбері, щоб не завдати собі прикрощів. Ревнощі з’їдають вам серце, і ви вже не пануєте над собою. Ви не здатні пережити найменшої прикрості для добра свого сина. Що ви за мати після цього? Тедді має неабиякий хист до малювання, це всі знають. Ви повинні пишатися тим і дати йому можливість навчатися. Та ви цього не бажаєте, і невдовзі настане день, коли він зненавидить вас.

— Ні, ні! — скрикнула пані Кент. Вона простягала руки, мовби затулялася від примари тієї ненависті. — А ти жорстока, жорстока! Не знаєш, не можеш знати, скільки я вистраждала, який біль крає мені серце. Він, Тедді, — це все, що я маю, — все! Не маю нічого більше, ба навіть спогадів. Ти не розумієш, не годна зрозуміти. Я не можу зректися Тедді.

— Якщо ревнощі й далі будуть вас засліплювати, ви його втратите, — невблаганним голосом сказала Емілі. Доти вона боялася пані Кент, віднині перестала боятися і знала, що вже не боятиметься ніколи. — Ви не зносите все, що він любить, не зносите його друзів, його пса, його малювання. Я знаю це. Але так ви його не втримаєте, пані Кент. Ви загострите ситуацію до краю, і тоді вже пізно буде її виправляти. Надобраніч, Тедді. Дякую, що прийшов мені на допомогу. Надобраніч, пані Кент.

«Надобраніч» Емілі пролунало дуже рішуче і твердо. Відтак вона повернулася й пішла геть, не озираючись. Спершу почувала тільки палкий гнів, потім її огорнула втома — величезна, незборима втома. А тоді відчула, як проймає її остуда. Слабшала з кожною хвилиною. Що діяти? Не посміхалась їй думка рушити до Місячного Серпа: ні, несила їй буде дивитися в очі тітки Елізабет, як вийдуть назовні усі скандальні події, в осередді яких опинилася цієї ночі вона, Емілі. Отож, повернула в напрямку оселі доктора Барнлі. Надвірні двері там ніколи не зачинялися на ключ — Емілі ступила до передпокою, коли вже світало. Будити Ільзу не мало сенсу — ранком вона розповість їй свої пригоди й зобов’яже її мовчати. Не перекаже лиш однієї — чарівної! — фрази Тедді й розмови з пані Кент. Перше було занадто гарним, чудовим, а друге — вкрай неприємним. Хоча… Звісна річ, пані Кент відрізняється від інших жінок, і до неї не можна ставитись надто суворо. Однак зіпсувала, сполошила таку прекрасну, таку неповторну мить, перервала своїми дурощами найчудовіший настрій, здійснення потаємних дівочих мрій. А бідолашний Тедді вочевидь почувався дурником, і передусім цього не могла їй пробачити Емілі.