Читать «Емілі виростає» онлайн - страница 171

— Так, навіщо?

— Бо я цього прагну.

— А я ні.

Ендрю знову був ошелешений.

— Але… чому? — спитав тоном тітки Рут.

— Бо я не кохаю тебе.

Ендрю зашарівся. Певно, визнав мою відповідь за нескромну!

— Гадаю, кожна дівчина згодилася б… — простогнав він.

— Може, — тільки не я, — відказала тоном, який не допускав і найменших сумнівів.

Такий був здивований, що не виказав навіть розчарування. Мурреєві, однак, негоже наполягати! Вийшов з вітальні, потім з будинку — гадала, то він гримнув дверима, а виявилось, то був лише вітер. Я воліла б, одначе, щоб це був таки він. Трохи прикро — відхилити освідчення чоловіка й довідатися, що він тим фактом лише здивований.

Назавтра, уранці, тітка Рут запитала мене, що між нами сталося. Либонь, і сама здогадалася!

— Що ти можеш закинути Ендрю? — невдоволено спитала вона, вислухавши мою відповідь.

— Нічого. Тільки не подобається він мені! Має багато чеснот, але бракує йому дрібки розуму.

— Сподіваюсь, ти не потрапиш у тенета якогось вискочки, — мовила тітка Рут, явно маючи на думці Перрі.

Щодо Перрі я могла її заспокоїти. Минулого тижня він прийшов сповістити мене, що їде до Шарлоттетауна вчитися на правника. Узяв його до своєї контори пан Абель, відомий адвокат. Привітала його сердечно й тішилася разом з ним.

— Житиму на заробітну плату, — сказав Перрі, — і вже якось дам собі раду, коли треба буде купувати одяг. Тітка Томаса більше не хоче витрачатися на мене. Ти знаєш, чому.

— Бідний Перрі, — відказала я напівжартома.

— Ти не проти, Емілі? — спитав він. — Я б охоче вирішив, що з часом ми візьмемо шлюб.

— Я вже вирішила, що ні.

Не можу говорити до Перрі серйозно — так, як до Ендрю. Маю враження, що їм тільки здається, ніби вони закохані.

— Ти не знайдеш розумнішого від мене чоловіка, — переконував Перрі. — Я високо злечу!

— Певна цього, і буду щиро радіти, бо є тобі давнім та вірним другом.

— Другом, — повторив Перрі з ноткою досади. — Я хочу, щоб ти стала моєю дружиною! Утім, я знаю: наполягати не годиться, згідно з Мурреївською традицією. Скажи мені одне: ти вийдеш за Ендрю Муррея?

— Ні, ніколи.

— Добре. А отже, як зміниш свою думку щодо мене, то дай мені знати. Одружимось, якщо мої почуття до тебе не згаснуть.

Нашу розмову я відтворила точно, не додаючи й не випускаючи жодного слова. А в книзі «від Джиммі» описала все так, як воно мало відбутися.

Здалося мені, що Перрі був сильніше засмучений моєю відмовою, ніж Ендрю, і це мені болить. Надто я люблю Перрі як товариша і друга! Так мені тяжко на душі, що завдала йому прикрості! А втім, я знаю: він скоро відновить душевну рівновагу.

Отже, я залишаюсь у Чорноводді сама. Що ж: буду працювати, поволі спинаючись на альпійське верхогір’я. Хвилинами я шкодую, що не поїхала з панною Роял.

Однак віри у свої сили не втрачаю. Мій світ посейбік завіси — мій внутрішній світ.

Місячний Серп, 21 червня 19…

Щойно приїхала додому, як одразу відчула, що атмосфера тут просякнена невимовленим осудом. Відтак збагнула, що тітка Елізабет уже довідалася про нещасливі освідчини Ендрю й не в жарт розгнівана. Тітка Лаура вельми зажурена. Але ніхто нічого не говорить. Кузен Джиммі повідав мені у саду, мовляв, Ендрю, відколи дістав мою відмову, втратив апетит і помітно схуд. Тітка Едді обурена й питає, чи я, бува, не збираюсь вийти за принца, коли вже її син мені не підходить.