Читать «Емілі виростає» онлайн - страница 150

Одної миті, несподівано звівши очі, Емілі помітила, що Тедді дивиться на неї чудними якимись очима. Їхні погляди зустрілися на секунду, не довше, але й секунди вистачило, щоб геть вивести Емілі з рівноваги. «Що сталося?» — запитала себе, коли трохи отямилася. Відчувала хвилю невимовного блаженства, що поймала і душу її, і тіло. Тремтіла, боялася чогось. Єдиною чіткою думкою серед виру інших думок, що тиснулися їй до голови, була та, що хотіла б отак сидіти з Тедді побіля коминка щовечора, аж до скону. Не важилася поглянути на нього знову, але щаслива була тим, що він близько, майже поруч. Відчувала його парубоцьку силу, його шляхетність і чесність, уявляла собі його сині променисті очі, задивлені в її обличчя. Знала віддавна, що любить Тедді, та нинішнє почуття було геть незвичайним, осібним. І враз вона збагнула, заради кого незмінно відкидала всі хлопчачі залицяння.

Сила нових почуттів була приголомшливою, майже нестерпною. Мусила цей стан перервати. Схопилася, відчинила вікно. Захотілося вийти на повітря, охолонути, звільнитися від цього незбагненного, надпотужного душевного зворушення. Вітер почав задувати в кімнату… Довелося вікно зачинити.

«Невже ти кохаєш Тедді? — запитала себе в думці. — Ні, не може бути. Ні, ні!»

Перрі, цілком несвідомий того, що сталося, позіхнув і простягся на підлозі.

— Слухай, Тедді, тут повно соломи — чим не постіль для нас? Он у тій кімнаті ліжко стоїть. Нанесімо соломи — багато — і зладимо сяку-таку постелю для дівчат. І насниться нам щось миле, приємне — особливо Ільзі. А там-он лежать шкури тварин — накриємось хутром і якось переночуємо.

— Та я вже наяву почав снити, — відказав Тедді з незвичайною веселістю в голосі. — Про що? Про славу, про всілякі пригоди на морі й на суходолі, про хащі непролазні… Можу продавати сновиди та мрії — стільки маю цього добра в запасі. Що дасте мені за один сон?

Емілі поглянула на нього і забула про все: туга за «книгою Джиммі» її охопила. Вмить-бо осяяв її задум новели під назвою «Продавець снів». Цілу ніч вона думала тільки про це.

Хлопці розляглися на соломі. Емілі постановила залишити Ільзу на канапі, де тій було доволі зручно, а сама лягла на ліжко в малій кімнаті. Однак не заснула: сон її не брав. Забула про своє кохання до Тедді, забула про все на світі, наснажена новим задумом, новою ідеєю. Образи сновигали їй перед очима, ставали дедалі повнокровнішими, живішими — то сміялися, то розмовляли, були то щасливими, то стражденними; вона просто бачила їх на тлі завірюхи, що шаленіла за вікнами. Щоки її палали, серце гупало, наче молот, радість аж прискала з неї — радість творча, незалежна від справ буденних, земних. Ільза упилася горілкою Малкольма Шоу, Емілі ж упивалася вином безсмертя.

Розділ 21

Густіша, ніж вода

Емілі не спала аж до світанку. Хуртовина вляглася, краєвид за вікном простелився суцільно білим і непорушним, осяяний першим промінням сонця на сході й останніми променями місяця, що заходив. Емілі нарешті задрімала, задоволена тим, що новела над ранок її відпустила. Тепер залишалося тільки одне: занотувати те, що виснувала зі своєї уяви. Не знатиме спокою, допоки всього не запише — чорним по білому. Втім, зараз свою ідею остаточно не втілюватиме — хіба що за декілька років. Мусить зачекати, аби час і досвід перетворили її перо на знаряддя, спроможне відтворювати словом найсміливіші задуми — відтворювати так, щоб це було гідним того чистого джерела, з якого задуми постають.