Читать «Емілі виростає» онлайн - страница 149

— Приляж на канапу, — порадила Емілі. — Може, стане тобі краще.

Ільза, тремтячи всім тілом, лягла на канапу. Шлунковий розлад не назвеш романтичною пригодою — ще б пак! — але жертві цієї недуги до всього байдуже, бо втрачає чи не будь-яку життєвість.

Тим часом хлопці знайшли за пічкою в’язанку дров і розпалили вогонь. Потім Перрі взяв одну зі свічок і подався на розвідку вглиб домівки. Не виявив у кімнатах жодних меблів, де-не-де на підлозі валялася тільки солома впереміш із сухою травою. Зате нагорі, в комірці, зробив справжнє відкриття.

— Там є свиняча грудинка й квасоля, — оголосив він. — Ще й бляшанка з консервами. А це у нас що?

Й урочисто підніс — так, щоб усі бачили, — невелику незакорковану пляшку.

— Віскі. Їй-Богу, віскі! Небагато, але цього вистачить. Ось твої ліки, Ільзо. Вип’єш трохи оковитої з гарячою водою, й зі шлунком тобі одразу полегшає.

— Ненавиджу віскі, — простогнала Ільза. — Тато не вживає горілки й не вірить у її лікувальну дію.

— А тітка Томаса вірить, — відказав Перрі, відказав так, немов посилався на беззаперечний авторитет. — Це засіб нехибний. От спробуй — і сама переконаєшся.

— Але ж води немає, — мляво пручалася Ільза.

— Ну, то пий саму горілку. У пляшці лишилося не більше, як дві столові ложки. Пий — не зволікай. Якщо це не поставить тебе на ноги, то в кожному разі не вб’є.

Бідолашна Ільза насправді почувалася так зле, що випила б першу-ліпшу отруту, аби лиш вона давала надію на одужання. Отже, сповзла з канапи, додибала до стільця коло пічки, сіла й взялася цмулити віскі просто з пляшки. Горілка була доброю, міцною. Хто-хто, а Малкольм Шоу розумівся на спиртних напоях! І було її таки більше, ніж дві столові ложки, хоч Перрі запевняв, що дві. Кілька хвилин Ільза сиділа, немов скам’яніла, відтак підвелася й поклала руку на плече Емілі.

— Тобі гірше? — з тривогою запитала Емілі.

— У… упилася, — пояснила Ільза. — На Бога, поможи мені дочвалати до канапи! Ноги мені підламуються. Не пам’ятаєш — хто це говорив, мовляв, ніколи не п’яніє, але горілка завжди б’є йому в ноги? А мені вона і в голову вдарила. Кола у мене перед очима…

Перрі й Тедді шарпнулися на допомогу. Завдяки хлопцям, Ільза хитливим кроком добулася до канапи — знову сховалася у своїм укритті.

— Що ми можемо ще зробити? — запитала Емілі благальним голосом.

— Що могли, те зробили. Навіть більше, — відповіла Ільза з неприродньою поважністю. Заплющила очі й вже не відповідала — ні словом, ні жестом — на будь-які запитання.

— Нехай поспить. Я певен, що після горілки їй попустить, — заспокоював Перрі.

Емілі ж не могла ставитись до цього по-філософському. Та, коли рівне дихання Ільзи переконало її, що хвороба подруги не є тяжкою, — тоді Емілі почала розкошувати. Приємно було сидіти край вогню, вслухаючись у дике виття хуртовини. Свічі кидали відблиски на обличчя Ільзи, що поринула в сон, на обличчя хлопців, що розмовляли півголосом… Ніч була романтичною, захопливою, неповторною.