Читать «Емілі виростає» онлайн - страница 146

Як повернулася до любого Місячного Серпа, — одразу пішла до свого покою і зачинила за собою двері. Насолоджувалася самотою.

Вчора відновилися заняття. Сьогодні сміялася (безгучно) у книгарні.

— Уяви собі, люба моя, — говорила пані Родні до пані Ілдер, одночасно переглядаючи книжки, — той роман у «Часі» скінчився. Й скінчився так швидко! Я читала його тижнями, і, здавалося, там ніколи нічого не станеться, не трапиться… Аж раптом прискорена, захоплива дія і… кінець. Не розумію!

Я могла би дати їй вичерпні пояснення. Одначе стрималася.

Розділ 20

У домі старого Джона

Справжню сенсацію в Чорноводді та Шрусбері викликало опублікування однією з наймасовіших нью-йоркських газет оповідання під заголовком «Жінка, що дала шльопанця королю», написаного Емілією Берд Стар. Передавали з вуст до вуст, ніби Емілі одержала за це оповідання аж сорок доларів. Відтак уперше вся родина поставилася до її письменницької «манії» з цілковитою серйозністю. Тітка Рут раз і назавжди перестала дорікати їй за «дурне марнування часу». Та вістка прийшла до Шрусбері саме тоді, як Емілі мало не занепала духом. Адже цілу зиму вона діставала самі лиш відмови. Тільки два часописи вмістили її твори — та й ті, в особі своїх видавців, найімовірніше, вважали, наче література повинна стояти понад справами матеріальними і не бажали поєднувати її з «ницою мамоною». Спочатку Емілі переживала це як болючі удари, та згодом загартувалася й перестала ронити за кожним разом гіркі сльози розчарування. Тільки спрямовувала на повернені рукописи «мурреївський» погляд і пошепки проказувала: «Все одно переможу!» Й ніколи, навіть у хвилини тяжкої зневіри, потай в душі не сумнівалася у своїй майбутній перемозі. Серце підказувало їй, що проб’є, конче проб’є її година. І, попри те, що боліла їй кожна відмова, за кілька годин по її отриманні вже сиділа за столом і писала нове оповідання чи нового вірша.

А проте під тиском стількох розчарувань таємничий внутрішній голос таки ослаб. І публікація «Жінки» сталася саме вчасно, перетворивши надію на певність. Чек, звісно, теж мав своє значення, але популярність часопису серед читачів була для Емілі важливішою. Усвідомлювала, що зробила поважний крок назустріч літературному визнанню. Пан Карпентер, читаючи оповідання, кілька разів заходився сміхом і в наслідку оголосив, мовляв, це «справді добрий, цілком добрий твір».