Читать «Емілі виростає» онлайн - страница 134

Пані Даттон розтулила губи, щоб вимовити: «Так», — але стулила їх знову. А що, як Джиммі зажадає від неї навести конкретний приклад? Була певна, що Емілі раз по раз лукавить, одначе доказів її лукавства не мала.

— Ти зловила її на брехні? — напосідав Джиммі.

— Я не по те сюди приїхала, щоб вислуховувати твої нотації, — тітка Рут різко повернулася до Джиммі спиною. — Елізабет, я завжди казала тобі, що ця дівчина є хитрою і підступною, — чи не так?

— Так, — визнала бідолашна Елізабет, вдячна за те, що принаймні на це єдине запитання може відповісти ствердно без відчуття досади. — Ти повторювала це безупину.

— І що, я не мала рації?

— Боюсь, що мала.

То була гірка хвилина для Елізабет Муррей.

— А отже, вирішуй ти, що маєм робити, — з тріумфом виголосила Рут.

— Ні, вирішувати зарано, — втрутився Джиммі. — Ти не дозволила Емілі пояснити нам, що, власне, трапилося. Такий суд справедливим бути не може. Ви повинні дати їй десять хвилин — нехай все розкаже, — і не переривайте її жодними заувагами.

— То буде єдино шляхетне розв’язання цієї справи, — ствердила раптом Елізабет, в яку вселилася шалена надія, що Емілі спроможеться очиститись від усіх звинувачень.

— Ну добре, — неохоче погодилася пані Даттон і всілася на крісло під портретом Арчібальда Муррея.

— Розповідай, Емілі, як воно було насправді, — заохотив кузен Джиммі.

— Я слово даю! — скрикнула тітка Рут. — Ти що, гадаєш, я не розказала тільки-но, як усе відбувалося, гадаєш, я зводжу на неї наклеп?!

Кузен Джиммі зняв руку вгору.

— Починай, курчатко. Тепер твоя черга.

Емілі розповіла все — від початку до кінця. Троє слухачів повірили їй, угледівши логічний зв’язок між подіями. Тітка Рут і та в глибині душі знала, що Емілі каже правду, однак не бажала це визнавати.

— Правдоподібна історія — нічого не скажеш, — зауважила вона іронічно.

Тоді кузен Джиммі підвівся й, перетнувши вітальню, приступив до пані Даттон впритул.

— Рут Муррей, — звернувся він, — ти пам’ятаєш, що сорок років тому пліткували про тебе і Фредді Блера? Пам’ятаєш?

Тітка Рут поволі задкувала. Кузен Джиммі напирав.

— Ти пам’ятаєш, як тебе «застукали» в ситуації не менш скандальній, аніж теперішня, — зрештою, взагалі не скандальній, як на мене? Пам’ятаєш чи ні?

Рут відступила ще на крок. Джиммі на крок наблизився до неї.

— Ти пам’ятаєш, як ти обурювалася тим, що люди не йняли тобі віри? Але батько твій повірив тобі, повірив — через довіру до своєї, рідної крові. Так чи не так?

Тітка Рут була вже в буквальному сенсі приперта до стіни — далі задкувати було нікуди.

— Пам’ятаю, аякже! — роздратовано відказала вона.

Тітка Рут розчервонілася. Емілі приглядалася до неї з цікавістю. Невже тітка Рут уміє червоніти? Рут Даттон і справді довелося пережити в далекому минулому кілька тяжких місяців. Як було їй вісімнадцять років, супроти неї так само свідчили неспростовні начебто факти. А проте була неповинна, цілком неповинна, принаймні не мала наміру тікати з коханим — подібно до того, як учинила мати Емілі. Вона стала тоді жертвою фатального збігу обставин. Батько, однак, їй повірив, і вся родина знову прийняла її у своє лоно. Рут Даттон аж затремтіла на спогад про ті страждання, що їх довелося тоді зазнати. Далі сумніватися щодо Емілі вона не сміла, втім, одразу визнати свою поразку не бажала.