Читать «Емілі виростає» онлайн - страница 133

Емілі сідати не стала. Підійшла до вікна, поклала руку на підвіконня.

— Ну, — озвався кузен Джиммі, — починайте вже, і нехай це скоріше закінчиться. Емілі, поза сумнівом, зголодніла. Ми мусимо дати їй повечеряти.

— Якби ти знав про неї те, що знаю я, то сказав би, що їй треба дати ще дещо, окрім вечері, — терпко промовила пані Даттон.

— Я знаю про Емілі все, що може знати про людину людина, — заперечив кузен Джиммі.

— Джиммі Муррей, ти дурень! — не витримала тітка Рут.

— Може й так, а втім, не забувай, що ми є близькими родичами, — з уїдливою лагідністю відказав кузен Джиммі.

— Джиммі, заспокойся! — владно осмикнула його тітка Елізабет. — Рут, кажи нам, що маєш казати.

Тітка Рут оповіла все. Вона докладно дотримувалася фактів, але спосіб викладу цих фактів, нічого не переінакшуючи, все опоганював. Її розповідь виставляла Емілі в надто невигідному для дівчини світлі — Емілі слухала, вся тремтячи від обурення. Мірою того, як тривав монолог тітки Рут, обличчя тітки Елізабет ставало дедалі суворішим, тітка Лаура заплакала, а кузен Джиммі взявся посвистувати.

— Він цілував її в шию! — урочисто скінчила тітка Рут. — Її тон виразно свідчив про те, що негоже цілувати в місця, самою природою призначені для поцілунків, але стократ гірше цілувати когось у шию.

— Не в шию, а тільки у вухо, — пошепки спростувала Емілі, мимоволі скривившись.

— А тепер я питаю тебе, — мовила тітка Рут, простягуючи руку до тітки Елізабет, — чи можеш ти сподіватися, що я триматиму у себе в домі таку дівчину?

— Ні, справді не можу, — поволі, ледь не по складах, відповіла тітка Елізабет.

Тітка Лаура почала голосно схлипувати. Кузен Джиммі ступив кілька кроків до середини вітальні.

Емілі відійшла од вікна і по черзі оглянула всіх присутніх.

— Я поясню, що сталося, тітко Елізабет.

— Мені здається, ми все щойно почули, — холодно відказала Елізабет. У душі вона сильно досадувала: так пишалася Емілі, так сердечно її полюбила — на свій, Мурреївський, позначений глибокою стриманістю лад… І зненацька такий удар! Саме тому вона була зараз невблаганною: занадто сильно страждала.

— Ні, цього не досить, тітко Елізабет, — спокійно заперечила Емілі. — Я вже доросла, і нехтувати моїм поглядом на справу ти не можеш. Мусиш вислухати й другу сторону.

Емілі дивилася справжнім Мурреївським поглядом. На Елізабет, як ми знаємо, він справляв сильну дію. Вона завагалася.

— Ти мала змогу все пояснити ще минулої ночі, — просичала тітка Рут. — Але ти відмовилась!

— Я була приголомшена і знала, що ти мені не повіриш.

— Я повірила б тобі, якби ти сказала правду. Тільки тоді, вочевидь, не спали тобі на думку різні викрути, якими зараз ти прагнеш почастувати тіток і кузена Джиммі. Ти мала час обміркувати їх.

— А ти зловила коли-будь Емілі на брехні? — спитав кузен Джиммі.