Читать «Емілі виростає» онлайн - страница 136

— Я не писала оповідання! — аж скрикнула Емілі. — Не написала ще жодного слова, взятого зі своєї уяви, відколи обіцяла тітці Елізабет, що писатиму саму лише правду або не писатиму взагалі. Таж я вже казала, що спустилася донизу тільки по книгу «від кузена Джиммі».

— І ти не могла зачекати до ранку? — напосідала тітка Рут.

— Облишмо ці марні допити, — озвався кузен Джиммі. — Я, знаєте, голодний. Жінки, займіться-но вечерею!

Елізабет і Лаура покинули вітальню так слухняно, неначе розпорядження щодо вечері пролунало з вуст самого Арчібальда Муррея. За хвилину й Рут подалася слідом за ними. Справа повернула на інше, і це стало для неї чималою несподіванкою. Але мусила відступитися: так чи так, а загроза великого родинного скандалу минула.

— Справу залагоджено! — весело оголосив кузен Джиммі, коли за всіма тітками зачинилися двері.

Емілі зітхнула. Стара, пишно обставлена вітальня раптом видалася їй такою гарною і затишною…

— Так, завдяки тобі, — сказала, кидаючись Джиммі на шию і сердечно його обіймаючи. — А тепер, любий кузене, ти мусиш добряче мене висварити.

— Ні, ні, не буду. Але обережніше було б не відчиняти вікно вночі — правда ж, курчатко?

— Правда. А втім, обережність є найнуднішою з людських чеснот. Буває, людина її соромиться, прагне чинити спротив, незважаючи на всі небезпеки, всупереч будь-якій обережності…

— А потім доводиться переживати всі наслідки такої хоробрості, — закінчив кузен Джиммі.

— Отож-бо й воно! — засміялася Емілі. — Не люблю я простувати крізь життя з головою, втисненою у плечі, роззираючись надовкіл, чи хтось, бува, за мною не спостерігає. Я чесна у своїх вчинках, а до людських очей та язиків мені байдуже. Що поганого в тім, що ми з Перрі розмовляли через вікно? І в тому, що він намагався мене поцілувати, теж немає нічого поганого. То було залицяння з його боку — не більше. Ох, ненавиджу етикет, усі ті правила поведінки! І, як слушно говориш, мені доводиться переживати наслідки цієї ненависті.

— Але не завжди ми в силі завдати собі на плечі такий тягар, курчатко, — у тому вся річ. От, якби ти з часом вийшла заміж, маленька, і мала дочку, що її вночі застала б на подібній розмові з парубком, якби ти опинилася на місці тітки Рут, — скажи, ти була б задоволена? Тобі сподобалася б така сцена? Скажи відверто…

Емілі задумалася.

— Ні, не була б задоволена, — визнала, — але тільки тому, що не знала би, що відбувається.

Кузен Джиммі захихотів.

— Отож-бо, курчатко. Сторонні люди не знають, не можуть знати, адже вони сторонні. Тим-то мусимо зважати на око людське. Я лиш дурнуватий Джиммі Муррей, одначе знаю, до якої міри ми змушені рахуватися з людськими очима і язиками й стежити за власною поведінкою. Ну, годі про це… Курчатко, на вечерю буде смажена картопелька!

Тієї ж миті з кухні долинув запах смаженої страви, такий домашній, звичний запах — нічого спільного з компрометуючими ситуаціями й сімейними трибуналами. Емілі ще раз обняла кузена Джиммі.