Читать «Емілі виростає» онлайн - страница 132

Емілі готова була до того, що її покарають: з ганьбою відішлють до Місячного Серпа. Тітка Рут не погодиться тримати у себе в домі так погано виховану дівчину. Тітка Елізабет визнає за нею слушність. Тітка Лаура буде тяжко зажурена. А кузен Джиммі — чи його лояльність до неї витримає ще й таке випробування? То були гіркі, навіть болючі припущення. Що ж дивного, що кожен удар серця болем пронизував усе її єство! Але, повторюю, — вона заслужила на те. Не маю для неї ні слова співчуття, ні слова виправдання.

Розділ 18

Випадкова очевидність

Суботнього ранку тітка Рут зберігала за першим сніданком гробове мовчання. Посміхалася тільки зловісно, намащуючи маслом грінки. Кожному було б ясно, що вона, попри все, неабияк задоволена, а Емілі дуже і дуже засмучена. Тітка Рут подала Емілі грінки й варення з вишуканою, убивчою люб’язністю.

Після сніданку тітка Рут підвелася й попрямувала до телефону. Емілі припустила, що тітка телефонуватиме до доктора Барнлі, аби той переказав вістку зі Шрусбері до Місячного Серпа. Очікувала, що тітка Рут велить їй спакувати речі. Але тітка зберігала урочисте мовчання. По обіді приїхав кузен Джиммі. Тітка Рут вийшла на ґанок і радилася з ним про щось декілька довгих хвилин. Повернувшись до кімнати, вона перервала нарешті свою мовчанку.

— Одягайся, — веліла вона. — Ми їдемо до Місячного Серпа.

Емілі мовчки виконала тітчин наказ. Відтак зайняла у повозі переднє місце, тітка ж Рут і кузен Джиммі всілися пліч-о-пліч позаду. Кузен Джиммі подивився на Емілі через плече, спонад свого хутряного коміра, й підбадьорливо мовив: «Привіт, курчатко!» Кузен Джиммі, найімовірніше, був певен, що сталося щось дуже важливе й непересічне, хоч і не міг здогадатися, що саме.

Приємною поїздка аж ніяк не була. Прибуття до Місячного Серпа теж не було веселим. Тітка Елізабет мала суворий вигляд, обличчя тітки Лаури виказувало переляк.

— Я привезла сюди Емілі, — з порога заявила тітка Рут, — бо сама вже не в силі боротися з нею. Ти, Лауро, і ти, Елізабет, мусите засудити її поведінку.

Отже, Емілі постане перед родинним трибуналом? Яким буде його присуд? Несправедливим, жорстоким і кривдним? «Якщо боротьби не уникнути, то буду боротися», — постановила Емілі. Відкинула голову назад і, з яскравим рум’янцем на щоках, приготувалася до відсічі.

Усі вже були у вітальні, коли Емілі повернулася зі своєї кімнати, де скинула пальто. Тітка Елізабет зайняла місце біля столу. Тітка Лаура втислася в кут канапи, ладна розплакатись. Тітка Рут стала біля коминка — виглядала, немов прокурор. Кузен Джиммі, замість іти до стодоли, що входило в його вечірні обов’язки, зупинився коло дверей — подібно до Перрі, він мусив знати, що буде діятись з Емілі, що з нею «робитимуть». Рут помітно нервувала. Вона воліла б, аби Елізабет не допускала, ніколи не допускала Джиммі до вирішення родинних справ. Бо важко припустити, щоб така доросла дитина, як Джиммі, могла тверезо судити про речі.