Читать «Емілі виростає» онлайн - страница 127

Емілі безгучно відчинила двері й вислизнула зі своєї кімнати. Сходи тріщали так, аж мертві збудилися б, але тітка Рут, на щастя, зі сну не прокинулася. Емілі прокралася до їдальні, знайшла портфелик і вже збиралася вертатись до свого покою, аж раптом її увагу привернув лист, що лежав на столику під вікном. Очевидно, прийшов пополудні. Конверт був вузьким і тонким, адресованим саме до неї. У верхньому ріжку містилися назва й адреса одного з американських часописів. Емілі поставила свічку на стіл, розкрила конверт і виявила у ньому подяку за надісланий (і прийнятий редакцією) вірш Емілії Б. Стар, а крім того, чек на три долари. Такі листи, а надто чеки, досі були ще винятковими подіями в житті юної літераторки, тому чи варто дивуватися, що вони справляли на неї сильне, майже приголомшливе враження. Забула про тітку Рут, забула, що наближається вже одинадцята година… Стояла, наче вкопана, перечитуючи й перечитуючи цього премилого листа: «Ваш прегарний вірш… Хотіли б отримати більше творів, що вийшли з-під Вашого пера…» Невже й правда хочуть отримати більше моїх творів?!

Емілі здригнулася. Хтось стукає у двері? Ні, в шибку вікна. Хто, навіщо? Ту ж мить вона уздріла: то Перрі стоїть на веранді й дивиться на неї крізь шибу.

Прожогом кинулася до вікна. Окрилена своїми письменницькими успіхами, втішена до краю, відчинила вікно, не вагаючись. Знала, звідки прийшов Перрі, й аж помирала від цікавості. Того вечора він був на обіді в пана Гарді, у його вишуканій оселі. Запрошення до пана Гарді вважалося за велику відзнаку — небагато учнів удостоювалися такої честі. Перрі дістав запрошення завдяки своїй блискучій промові в дискусії з академією. Пан Гарді чув його виступ і, вислухавши до кінця, дійшов висновку, що «у хлопця є майбутнє».

Перрі був невимовно гордий фактом запрошення і радився щодо деталей візиту з Емілі й Тедді. З Ільзою — ні, не радився, вона ще не простила йому його нетактовності опісля дискусії. Емілі зраділа, проте застерегла Перрі, закликавши його бути обачним. Побоювалася, як би Перрі, що не завжди ладнав з етикетом, не викинув якого коника. Одначе сам Перрі не мав жодних побоювань. «Все буде добре», — спокійно повторював він. Тепер ось Перрі зіп’явся на парапет, а Емілі присіла на софу, переконуючи себе, мовляв, це лиш на хвилину…

— Проходячи, я побачив засвічене вікно, — озвався Перрі, — й вирішив зазирнути до тебе. Хочу переказати свої враження «по гарячих слідах». Слухай, Емілі, — ти мала рацію, цілковиту рацію. Не пішов би я знову на такий вечір, навіть за сто доларів!

— Що сталося? — занепокоєно спитала Емілі. Вона почувалася відповідальною за поводження Перрі «на людях». Адже він мав такі манери, яких навчився у Місячному Серпі.

Перрі скривився.

— Прикра історія.

— А все ж я воліла б її почути, — холодно й строго промовила Емілі.

Перрі знизав плечима.

— Розповім тобі все, як було насправді, але, прошу, не переказуй ні Тедді, ні Ільзі. Не хочу, аби вони сміялися з мене. Отже, до господи пана Гарді я прийшов вчасно, пам’ятав, що ти казала мені про чистоту нігтів та носовичок, про взуття та піджак. Усе було, як належить. Та, коли я ступив на сходи, мене огорнуло почуття страху. А, власне, то був не страх, ні… я тішився, був навіть розчулений… але трохи й боявся, боявся невідомості. Потягнув за шнурок дзвінка. Той задзвонив як навіжений — дзвонив, не вгаваючи. Я чув, як у цілому домі розлягається цей настирливий звук, і запав у розпач: вони ж думатимуть, наче я маю звичку дзвонити доти, доки хтось не відчинить. Коли покоївка відкрила двері, я знову мав клопіт: не знав, чи треба тиснути їй руку, чи не треба.