Читать «Емілі виростає» онлайн - страница 129

— Ну, звісно, — підтвердила Емілі змученим голосом. — Чи ти забув, як Ільза гнівалася на тебе саме через те?

— Забув. Ільза безперестану гнівається на мене — то через те, то через те. А втім, життя є найкращим учителем. Тепер я вже добре пам’ятатиму! Були в пана Гарді гостями ще троє-четверо учнів, був новий викладач французької, двоє-троє банкірів та декілька дам. До столу я дістався без пригод, відтак сів поміж пані Гарді й тією огрядною, похилого віку жінкою. Окинув поглядом стіл і лиш тоді збагнув, що таке страх. Нічого подібного я в житті ще не бачив. У вас, у Місячному Серпі, коли приходять гості, все має бути «на відмінно», але розкіш, яку я уздрів там, видалася мені просто казковою. Скільки скла, різьбленого найвибагливішою різьбою, скільки ножів, виделок та ложок найрізноманітнішої величини! У мою серветку було загорнено окраєць хліба; як розгорнув серветку, окраєць покотився, впав на підлогу й покотився паркетом — усе з гучним звуком. Я відчув, що червонію аж до кінчиків вух. Ти називаєш це «пашіти рум’янцем». Доти я не пашів рум’янцем ніколи. Не знав, чи маю встати й підняти цей хліб, чи ні. Втім, покоївка принесла мені інший окраєць. Юшку я їв не тією ложкою, але вчасно згадав науку твоєї тітки Лаури щодо того, як треба їсти юшку, тож хвилину-другу їв тихо і чемно. Та, як на злість, мене захопила чиясь оповідь, і я почав гучно сьорбати.

— Ти перехилив тарілку, щоб виїсти рештки? — запитала Емілі з відчаєм.

— Ні. Вже ладнався це скоїти, бо юшка була смаковитою, коли ж пригадав собі настанови тітки Лаури. Шкода мені було тих смачнющих решток, до того ж, я був голодним… І стара відьма, що сиділа поруч мене, перехилила тарілку й спокійнісінько виїдала рештки. Ох, і важко було втриматись! Але м’ясо з городиною їв дуже культурно, тільки раз нагорнув на виделку цілу купу м’яса та овочів — аж тут на мені зупинилися очі пані Гарді. Пригадав, що не можна брати до рота стільки їжі нараз, скулився весь під її поглядом, і все, що було на виделці, попадало мені на коліна, власне, на серветку. Не відав, чи велить етикет прибрати їжу з колін та й покласти знов на тарілку, чи забороняє, тому залишив усе на серветці. Пудинг був добрий, але їв його ложкою. Ложкою для юшки, а всі за столом їли виделкою. Що й казати: смакота! — хоч їв незгідно з обов’язковими приписами великосвітського товариства. У Місячному Серпі ви завжди їсте пудинг виделкою!

— Чого ж ти не спостерігав за іншими й не наслідував їх?

— Занадто я був приголомшений. Але мушу тобі сказати, що кухня тамтешня анітрохи не краща, ніж у Місячному Серпі, може, навіть менш добра. Куховарство твоєї тітки Елізабет, поза сумнівом, припало б до смаку подружжю Гарді; а ще вони подають до столу так мало з кожної страви! По обіді ми перейшли до вітальні, і стало вже легше: вибив тільки одну шибку в бібліотечній шафі, а поза тим нічого поганого не вчинив.

— Перрі!

— Що вдієш? Це було неминуче. Сперся плечем на шафу, розмовляючи з паном Гарді, й вочевидь надто сильно сперся, бо видушив шибку геть. Після того прикрого випадку зовсім язика собі зав’язав. А втім, коли оговтався, то говорив цілком розумно і вправно, пам’ятаючи твої застороги щодо простацьких та діалектних виразів. Лише кілька разів прохопився, перш ніж спромігся повернути назад і висловитись як годиться. Ох, здається мені, я тоді ще й надміру себе вихваляв! Я часто вихваляю себе, Емілі?