Читать «Метаморфози. 10 українських поетів останніх 10 років» онлайн - страница 40

* * *

Як? Так, ніби в розгойдане серце залетів камінець і воно зупиняється. Не знаю, як пояснити. Ще вчора досить було клацнути язиком, і все застигало, радісне і примружене; воротар підстрибував, щоб упіймати ключі від своїх воріт — а я лише брязкав кишенями, усміхаючись. І йшов, освітлюючи собою найближчу траву, сам собі – ціль і куля, сам проводир і сліпець; повний найпотрібніших слів — однакових і різних, як пальці однієї руки. Ось що: заблукати можна лише в розсіяному світлі, на рівнині – як тут, – де ніщо нікуди не впадає, де дороги закінчуються в згромадженому листі; у туманному центрі, на самому дні вуха, де найглухіше.

Зонґ

Світло неспокійне, як шерсть на вітрі – кінець лютого, полудень, — і багато облич над великим аркушем снігу: лише їх уявив, а вони тут як тут — ряд змерзлих Місяців, цілком невидних, якби не відбите сяйво. Тугі хлопці купують жетони і прикурюють від одного вогню – як непотрібні маятники, приєднані до скрипучої шестерні. Закіптюжена і швидка флотилія на тлі сухопутних батьків. Не створених за жодним образом, за нічиєю подобою, – знаю – між однакових дерев їх водить блискучий король.

Вода (Бог у деталях)

Він був так само близько тоді, коли ти – ще дитина – вперше побачив Його у деталях, відкритого і втомленого, тихішого з кожним ударом, як вена, подібного на якусь церкву біля залізниці чи доброго пса, що чекає господаря на виході з лісу, Як і тоді, коли ти, ледь живий, тонув у шумі коліс, що шелестіли мокрим асфальтом, а Він явився нечітко, як побіліле тіло крізь кригу, й вода, ховаючись у сльоті й скрапуючи на тебе по блискучих листках живоплоту, щораз упертіше намагалася забрати тебе назад. І тепер, такий же, як Він – усміхнений і безмовний, — ти нарешті лежиш, захлинувшись словами води.

Брама

Яка радість! Знов стільки величезних світил. Люди та їхні тварини йдуть берегом. Світ показав нам свій фокус і збирає просте причандалля: декілька камінців, червону лампу над нескінченною водою, затоки, в яких рибалять птахи. Хто співав, тепер переводить подих. Хто говорив чи писав, бачить вузол, який нічого ні з чим не зв’язує. Де колись була Брама, тепер лежить освітлена сонцем лука.