Читать «Федько у пошуках чупакабри» онлайн - страница 6

Чудовисько назвали «чупакабра», або «козячий вампір». Час від часу воно з’являється в різних країнах і наганяє жах на людей. Є теорія, що цей звір має чужопланетне походження і може літати. Але хто знає, де та правда?! — майже пошепки закінчив Професор.

Біленький подивився на ліжко, де лежав Павло Віталійович. Звиклі до темряви очі розгледіли накритий ковдрою горбик, який надимався та опускався, голосно сопучи, і тільки одне вухо стирчало з нього назовні, ловлячи Петрикову розповідь.

— Ну, ти мені малого зовсім зашугав! Як він тепер засне? — мовив Біленький до Професора. — Добре, хоч другий розумака дрихне, а то би зараз такого наплів, що ми би на тиждень забули про сон.

— А хто сказав, що я сплю? — пролунало з-під ліжка. — Заслухався просто — так гарно хазяїн розповідає.

— І-і-и-и-и-и! — пискнув Павлусь. — Чупакабра! — він зірвався з ліжка та хотів уже кудись бігти.

— Догрався! — гримнув на Професора Сашко, зірвався з постелі й заледве встиг упіймати малого біля виходу з кімнати та повалити його на ліжко.

Довелось-таки й Біленькому розповідати історію — про те, як вони познайомилися з Маркізом. Павлуша мовчки дослухав, недовірливо подивися на фон Дворового й тицьнув його пальцем у бік.

— Ну що, добродію? Ви упевнилися нарешті, що я справжній? Бо вже дуже хочеться прилягти і лапи витягнути після того тісного мішка! — позіхнув пес, крутнувся навколо себе, обнюхався і знову поліз під ліжко.

— А-а-а-а! Говорящий собака! Це ж круто! — радісно зарепетував малий Барабаш і застрибав на своєму ліжку.

— Та тихіше ти! — зашипів Біленький. — Зараз усіх побудиш! Уже ліпше мати справу з Чупакаброю, ніж із твоєю мамою, коли вона сердиться!

— Та вони, як сплять, то вже хоч гарматою над вухом стріляй! — заперечив Павлуша.

— От-от, і я про те ж саме! — знову почулося з-під ліжка. — Всі нормальні люди та звірі давно сплять, а ви ніяк не вляжетеся! Ще й іншим заважаєте!

— Атож! Лягаймо, нарешті, спати, бо вже півночі протовклись! — підтримав чотирилапого друга Професор.

— Та якби не твої історії… — почав було Сашко, але на нього всі дружно зашикали. Він ображено замовк, і в кімнаті запанувала тиша…

Розділ 3

Зранку Біленького розбудив грюкіт дверей, які так влупили у стіну, що здалося, хата зараз завалиться. Але не встиг Сашко продерти очі, як відчув, що хтось сіпає його за носа та одночасно намагається стягнути з нього ковдру.

— Вставайте, лінюхи! — почувся голос малого Барабапіа. — Тут таке робиться, а ви все дрихнете!

Біленький глипнув одним оком на брата, а потім на вікно, крізь яке світило м’яке ранішнє сонце.

— А котра зараз годин? — простогнав він.

— Та вже білий день надворі! — заскочив до нього на ліжко Павло Віталійович. — Сьома година!

— О-о-о-о! — ще тяжче застогнав Сашко і накрив голову подушкою, намагаючись сховатись від інтерактивного родича, якому на КАНІКУЛАХ не спиться о такій ранній порі.