Читать «Федько у пошуках чупакабри» онлайн - страница 5

Надворі сутеніло. Скориставшись тим, що Павлусь кудись вибіг, Професор швидко випустив Маркіза на волю. Той уже намірився щось сказати, але отримав у зуби смачного пирога та був заштовхнутий під ліжко — хлопці вирішили поки що нікому його не показувати.

Поки гості порозкладали речі, а тітка постелила всім свіжу білизну, темрява за вікном загусла. Друзі вмостилися кожен на своєму місці. Біленький позіхнув, випростав ноги й відчув солодку втому та приємно наповнений всякою смакотою живіт. Він чув, як під ліжком Професора тихенько посапує уві сні Маркіз. На вулиці, під прочиненим вікном, виспівували серенади цвіркуни, чувся далекий гавкіт та якесь притишене квоктання. Село поринало у сон…

— Розкажи якусь історію! — зненацька повернув його до реальності вимогливий голос Павла Віталійовича. — Я заснути не можу!

— Давай завтра! Сьогодні в мене вже мізки не варять! — відмовив Сашко, якому зараз зовсім не хотілося говорити.

— Ех ти! А ще брат називається! — скрушно прошепотів Павлусь. — Півроку не бачились, а він навіть розповісти нічого не хоче.

— Давай я щось розкажу! — врятував друга Професор. — Ти які історії любиш? Про що?

— Та я всякі люблю! Але найбільше містику і жахи! — навіть у напівтемній кімнаті було видно, як загорілись чорнющі (весь в діда!) очі Павлуші в очікуванні цікавої оповідки.

— Тоді я тобі про Чупакабру розповім! — оживився Петрик. — Дуже жахливо і містично!

— От-от! А потім усю ніч лови малого, бо йому буде снитися казна-що! — втрутився Біленький.

— А-а-а-а! — протягнув Павлик, — це, здається, той брат, який сам не гам і іншому не дам! Я, щоб ти знав, уже великий і нічого не боюсь! Ми з дідом завжди на ніч фільми страшні дивимось! Він дозволяє.

— Знаю я, як дідо фільми дивиться! На другій хвилині засинає, на титри встає, а потім каже: «Якісь фільми тепер короткі! От раніше були…» — засміявся Сашко. — Ну та нехай, розказуй, розказуй! І я послухаю. Може, засну скоріше під твої казочки!

— Казочки, кажеш! Та не казочки це, а страшна правда життя! Добре тільки, що не нашого! — зловісним, приглушеним голосом повів Професор, аж Біленькому по шкірі побігли мурахи, а Павло Віталійович… Той взагалі натягнув ковдру на очі й визирав з-під неї з переляканою цікавістю…

…Далекі 70-ті роки минулого століття. Село в невеличкій країні під назвою Пуерто-Ріко, що в Південній Америці, спить спокійним сном після важкого дня. Але що це? Глухо замекали кози, закричала птиця, і — тиша.

Зранку ошелешені пуерто-ріканські селяни споглядали страшну картину. Вся худоба лежала мертва і складена акуратними купками. Під час ближчого огляду виявилося, що в кожної особини на шиї були сліди, як від гострих зубів, а в жилах не лишилось ані краплі крові. Ні місцеві жителі, ні влада не могли пояснити, що сталося. Потім було 20-річне затишшя, а тоді — нова хвиля нападів кровожерливого створіння, яка зчинила справжню паніку. Повідомлення масою надходили з усієї Латинської Америки (Мексика, Аргентина, Бразилія, Коста-Ріка, Сальвадор і Гватемала). Проте ніхто так і не бачив вампіра, й від цього ставало все страшніше!