Читать «Проект «Україна», або Таємниця Михайла Грушевського» онлайн - страница 177

Єдиним органом, який міг би проголосити легітимну державу і визначити правовий статус так званої «України» в її складі, були Всеросійські Установчі збори. Теоретично могли би зробити це делегати таких Зборів від тих губерній, мешканці яких висловили би бажання увійти до складу такої Української держави. Але практично це статися не могло з різних причин, головно через те, що делегати Всеросійських зборів мали мандат своїх виборців на визначення державного устрою Російської держави, а не Української. А легітимних делегатів Українських Установчих зборів не можна було обрати хоча б тому, що не було окремого українського громадянства.

Є ще один надзвичайно важливий аспект цієї проблеми. Увагу на нього – єдина за останні 90 років! – звернула О. Бойко. Дослідниця, посилаючись на В. Липинського, межово чітко зазначила, що в першій третині ХХ ст. «для виникнення та існування держави необхідні наступні фактори: 1) встановлена територія; 2) стале населення; 3) влада, що самостійно править територією та населенням; 4) дипломатичне та міжнародно-правове визнання держави іншими державами, внаслідок чого вона стає суб’єктом міжнародного права». Цілком очевидно, що для виникнення УНР не мала ані першого, ані третього, ані четвертого. Говорити можна хіба про таку-сяку наявність «сталого населення», та й то з огляду на обставини військового часу.

Тимчасом «з 4-х год. дня» біля будинку Педагогічного музею були виставлені караули австрійських військовиків – січових стрільців. По ухваленні Конституції під дулами виставлених австріяками кулеметів на Володимирській вулиці розпочалася стрілянина, яка «викликала хвилювання серед членів Ради. Вирішено було перервати засідання і розійтися. Години коло 9 вечора будинок Центральної Ради спорожнів, але січові стрільці продовжували охороняти його».

Це – останні слова в історії УНР.

(ДАЛІ БУДЕ…)

Головні уроки

Кожен народ, так само, як і кожна людина, має таку історію, на яку заслуговує.

Якщо народ, так само, як і кожна людина, заслуговує мати історію величну, мудру, героїчну, світлу, він, так само, як і кожна людина, може собі саме таку історію обрати.

Проблема тут лише в тому, що над написанням такої історії народ, так само, як і кожна людина, повинен працювати сам. Працювати всюди. Працювати завжди. Працювати до нестями. Бо труд – то найбільший дар Божий, – очевидно, крім дару життя.

Якщо народ, так само, як і кожна людина, заслуговує мати історію ганебну, примітивну, невиразну, темну – він, так само, як і кожна людина, може собі саме таку історію обрати.

Проблема тут лише в тому, що над написанням такої історії народ, так само, як і кожна людина, працювати не повинен. Треба лише забути себе, забути своїх батьків, забути свою Вітчизну.