Читать «Проект «Україна», або Таємниця Михайла Грушевського» онлайн - страница 175

Конституція УНР як вершина інтелектуального убожества українського націонал-соціалізму

Погортаймо сторінки академічного археографічного збірника, які передають атмосферу останніх трьох днів життя УНР – 27, 28 та 29 квітня. Цитовані нижче документи – підкреслимо це знову – оприлюднено понад десять років тому! Але факти принципово не цікавлять професійних патріотично налаштованих любителів писати талмуди з «національної» та «революційної» історії.

Центральна подія неділі, першого дня останнього засідання Малої ради – виступ прем’єра Голубовича. Звертаючись до поодиноких колег, він висунув низку звинувачень на адресу окупантів. Основне з них – «представники німецької військової власті, які знаходяться зараз в Києві, не зуміли зорієнтуватись як у сучасному моменті, так не зуміли зорієнтуватись в умовинах нашого життя. Не зуміли стати на нашу точку погляду і не зуміли дати можливість перевести лад та спокій на Україні». «Може, – висловив припущення голова уряду, – має місце навіть небажання розібратись в наших справах і з боку цих, мабуть, не дуже відповідальних властей Німецької держави, які находяться на Україні». Натомість, за словами Голубовича, «відношення німецького уряду <…> є інакше, дружнє і прихильне».

28 квітня, в понеділок, учасники засідання мали змогу почути не менш відважні слова міністра Порша: «ми повинні домагатись усунення з України теперішніх полководців». Погрозив союзникам і Б. Мартос: «нехай німці не забувають того, що коли щось трошки зміниться в психології народу, то тоді найбільш легкодухі стають самими відважними людьми<…>». Опозиціонер О. Зарубін використав наданий йому час для того, щоб «з особливою своєю уїдливістю в голосі картати правительство, у якого знаходить цілу купу гріхів». Радикальнішу позицію зайняв М. Шац (Анін): «не треба було правительству провадити тої політики, яка має на меті українізувати цю державу, що по суті є неукраїнською… України не можна зробити національною українською державою – це утопія. Найближчою задачею українського правительства є тепер заключення демократичного миру з Московщиною».

Не проґавив свого шансу В. Винниченко. Його полум’яна промова – квінтесенція політичних поглядів «Мефістофеля» «Української революції» (характеристика В. Солдатенка):

– «для такої поведінки німців повинні бути якісь підстави, що прикликана дружня сила (підкреслення наше. – Д. Я.) починає поводитись як ворожа»;

– «власна держава найкраще забезпечить національне відродження»;

– «наша нація – це селянство й робітництво, <…> буржуазія у нас переважно чужонаціональна – єврейська, польська, московська»;