Читать «Проект «Україна», або Таємниця Михайла Грушевського» онлайн - страница 156

«Традиції» – «традиціями», «моральні засади» – «моральними засадами», «ментальність» – «ментальністю». Кожен має право зробити свої висновки. Глибокодумний та, напевно, єдино правдивий належить одному з провідних експертів у галузі історії тих часів, В. Верстюку. Виявляється, саме «більшовицький переворот підштовхнув українців до проголошення Української Народної Республіки, а згодом, у січні 1918р., – до оголошення повного державного суверенітету». Причина – «саме в такий спосіб українці намагалися залишити на скрижалях всесвітньої історії свій власний рядок, дистанціюватися від громадянської війни, яка розгорталась в Росії». Якби не Ленін, одним словом, так би і ходили під москалями – бо чого тоді, спитати б, залишати отаке паскудство на отих «скрижалях»?

Менш пафосно оцінювали ситуацію польські сусіди. Вони також мали на це право – хоча б тому, що угоди в Бресті укладалися і за їхніми спинами, і їм на шкоду. Саме тому польські політичні сили розгорнули широку пропагандистську кампанію, що мала антиукраїнський характер, засуджуючи таємний додаток Брест-Литовської угоди. Ліга польської державності 15 лютого 1918 р. у зверненні до народу цілком справедливо вказувала: кордон, установлений Центральними державами між Польщею й Україною, є «збиткуванням над принципом суверенності та справедливості», а договір з Україною укладено за рахунок польських національних інтересів». У цитованому дослідженні І. Томюк наголошується: «<…>приєднання Холмщини і Підляшшя до України за таємним протоколом Брестської угоди викликало хвилю політичних протестів і вороже ставлення з боку поляків до України, а восени 1918 р. – криваве збройне протистояння <…> Відтак нелегко здобуте порозуміння у польсько-українських стосунках напередодні світової війни було втрачено».

Для повноти картини відзначимо: таку точку зору поділяють не всі вітчизняні фахівці. Наприклад, В. Матвієнко вказує: оскільки Австро-Угорщина Брестський мир з Україною не ратифікувала, остільки більша частина Холмщини, яка перебувала в австро-угорській зоні окупації, опинилася під польським управлінням. До кінця 1918 р. північна Холмщина, Підляшшя та частина Західної Волині були окуповані (підкреслення наше. – Д. Я.) Польщею.

Були чи не були – це питання для іншого дослідження.

Констатація

У межах цього констатуємо: всеєвропейського масштабу авантюра з проголошенням на території частини Російської республіки самостійної Української Народної Республіки примарного тоді українського народу мала катастрофічні гуманітарні, політичні, економічні наслідки, загнала країну та народи, що її населяли, в глухий кут, вийти з якого вони не можуть до сьогодні. І невідомо, чи зможуть взагалі.

УЦР: життя після смерті

Не можна сказати, що авторів цієї авантюри не попереджали: досить перечитати добре відомі науковому загалові документи. Наприклад, у звіті про відновлене 12 січня засідання Малої ради читаємо: «Д[обро]дій Лібер, який виступає від імені меншовиків і БУНДу, намагається довести хибність такого важкого кроку, як оповіщення самостійності. Під галасування публіки на хорах він називає акт «хованням від страху голови під крило» (шум, вигуки «Годі!», «Геть!», «Неправда!»). <…> Дехто з публіки вжив навіть недостойні лайки по адресі промовця». «Виступали також, – читаємо далі, – міністр великоруських справ д-дій Одинець і контролер д-дій Золотарьов. Д-дій Одинець звернувся до партій з проханням з огляду на наступаючий кризис міністерства переглянути справу з його перебуванням там (вигуки «В одставку!», «Готуйте купе!»). Д-дій Золотарьов повідомив про причини свого виходу зі складу міністерства». По доповіді брестських делегатів лідер «БУНДу» Рафес заявив: «Справа миру в Україні йде шляхом, якого демократичним вважати неможна. Десь щось обговорюють, підписують, але ми про це не знаємо. <…> Метод української делегації є метод тайної дипломатії», делегація «весь час стояла на точці національного егоїзму (підкреслення наше. – Д. Я.). Слухачі з хорів не раз переривали його то дружними оплесками, з одного боку, то ще більш дружним сичанням і вигуками «Брехня!» – з другого)».