Читать «Проект «Україна», або Таємниця Михайла Грушевського» онлайн - страница 157

З відповідями опоненти не вагалися. В. Голубович: «не було й ніяких таємних умов чи переговорів». О. Шульгин: «я повинен дати слово честі, що ви знаєте про хід переговорів усе те, що ви повинні знати», «ми нічого не заключали і нічого не підписували», «можливо, що ми змушені будемо заключити прелімінарний мир, але можливо, що й загальний мир, до якого ми прагнемо, недалеко»; «становище наше зараз трагічне, але все ж гадаю, що обставини складуться так, що ми не будемо змушені вести переговорів про сепаратний мир». Голова будь-якого уряду українського – людина більш ніж відповідальна. Слово його золоте – «ми нічого не заключали і нічого не підписували» – сумніву не підлягає. Тим більше, що заприсягнувся він перед святим революційним українським парламентом!

Суперечило цій присязі хіба що декілька свідчень.

Брестський мир – вершина політичного та дипломатичного генія українських націонал-соціалістів

14 або 15 січня О. Севрюк відбув «довшу конференцію» з М. Грушевським, який жалівся, що «правдоподібно не вдасться включити до України деяких незначних частин Підляшшя». Серед важливих практичних наслідків київських зустрічей Севрюка було: по-перше, надання йому повноважень вести переговори з представниками «харківського уряду». По-друге, «непевність у завтрашньому дні була така велика, що Ц. Рада делегувала нам право ратифікувати майбутній мировий договір на випадок, якби вона сама не в стані була того зробити». Нарешті, по-третє, самого пана Севрюка «було іменовано головою делегації». З тим і відбули до Бреста – а за декілька годин у Києві почалося більшовицьке повстання. Діставшись до місця призначення 19 числа вранці, «пополудні» того ж дня делегація УНР зачитала партнерам по переговорах IV Універсал, після чого представники Центральних держав вагалися, але «офіційно визнали незалежність України». За день, 21 січня, дипломати країн Почвірного союзу виїхали до своїх столиць для консультацій. Повернулися вони до Бреста 25 числа.